Дослідження історичного розвитку та сучасного стану співпраці між Україною та Комітетом ООН із прав людини. Аналіз зародження цього співробітництва в період Української РСР. Вивчення особливостей останніх доповідей України до Комітету ООН з прав людини.
Аннотация к работе
В статті досліджується історичний розвиток та сучасний стан співпраці між Україною та Комітетом ООН із прав людини. Аналізується зародження цього співробітництва в період Української РСР, юридичний зміст доповідей Української РСР у цей період та висновки Комітету щодо них.Співробітництво у сфері захисту прав людини, мабуть, варто назвати найактивнішою сферою міжнародно-правових відносин. Проте чи не найбільш плідним є співробітництво, яке відбувається між міжнародними інституціями у сфері захисту прав людини та окремими державами. На інтенсифікації такої співпраці останнім часом повсякчасно наголошується: «В останні десятиріччя міжнародне право у сфері прав людини виявляє все більший вплив на внутрішньодержавні правові системи в усьому світі» [1, c. Велике значення такому співробітництву надає і Комітет Організації Обєднаних Націй із прав людини (далі - Комітет ООН із прав людини), а наша держава, як сторона Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права 1966 р.Щоправда, при цьому було зроблено застереження, відповідно до якого УРСР вважає: «положення... пункту 1 статті 48 Міжнародного пакту про громадські і політичні права, згідно з якими низка держав не може стати учасниками цих пактів, мають дискримінаційний характер, і вважає, що пакти відповідно до принципу суверенної рівності держав повинні бути відкриті для участі всіх заінтересованих держав без будь-якої дискримінації та обмеження» [7]. Антонович, «.доповіді, які Україна подає комітетам ООН після ратифікації відповідних міжнародно-правових актів, майже не досліджувалися науковцями» [3, c. Україна та її попередниця Українська Радянська Соціалістична Республіка подали до Комітету ООН із прав людини загалом сім звітів. Водночас видається, що, для того щоб зрозуміти як природу зобовязань України згідно з МПГПП, так і основні тенденції та проблеми розвитку та захисту прав людини в нашій державі на різних етапах, буде достатньо проаналізувати першу і останню на цей момент доповіді України до Комітету ООН із прав людини. 33 Конституції УРСР, де було проголошено, що «жінки та чоловіки мають рівні права в Українській УРСР», та було вказано конкретні положення щодо гарантування та забезпечення цього права [11].