Сільськогосподарська політика в Європейському Союзі як інституції держави суспільного добробуту. Соціальні та політичні рушійні сили СПСГ. Ренаціоналізація західноєвропейського аграрного сектора. Особливості генеральної домовленості по тарифам і торгівлі.
Аннотация к работе
Спільна політика ЄС в галузі сільського господарства План Вступ 1. Захисна модернізація: СПСГ як інституція держави суспільного добробуту 3. Соціальні та політичні рушійні сили СПСГ 4. ГАТТ та політика в галузі сільського господарства 5. Нова політика в галузі сільського господарства Висновки європейський союз аграрний політика торгівля Вступ Сільськогосподарська політика в Європейському Союзі, незважаючи на відомий усім приклад колапсу антиринкової економіки соціалістичних країн Східної Європи та Радянського Союзу і всупереч вимогам глобального ринкового капіталізму, по суті являє собою політику, спрямовану проти ринків. Мета СПСГ сформульована як збереження економічного сектора з нестандартними інституційними та соціальними рисами - соціально та економічно неоднорідного, багатофункціонального і заснованого, на праці членів родини на сімейних фермах, що не дає змоги запровадити тут принципи промислового виробництва та конкурентних ринків. Натомість між сільськогосподарським сектором і загальною економікою було створено ретельно розроблений і технічно складний комплекс сільськогосподарської політики. Зявилися європейські ринкові організації, і їхня взаємозалежність стає дедалі відчутнішою в міру того, як фермери на свій власний розсуд реагують на регулятивне середовище. Створення європейського спільного ринку мало на меті усунення національних барєрів, однак у сільському господарстві була необхідна координація роботи та інтеграція шести ретельно розроблених систем державного втручання (Pinder, 1968)1. Поширена думка про те, що СПСГ, як зазначено в журналі The Economist (29 September 1990), є однією з найбільш ідіотичних систем економічного антименеджменту, що їх багаті західні країни коли-небудь винаходили2. Так, зростання напруження у сільськогосподарських торговельних відношеннях між ЄС та США служило нагадуванням державам-членам про їхню відданість даній спільній політиці, яка звільняла їх від необхідності йти на поступки сільськогосподарському лобі і одночасно контролювати торговельні відносини в галузі сільського господарства у міжнародному середовищі, що характеризувалося домінуванням ліберального мультилатералізму (Vaubel, 1994:174). По-третє, такий підхід певною мірою підкаже нам, чому і як сільське господарство потрапило (досить несподівано) до порядку денного Уругвайського раунду переговорів в межах ГАТТ і в результаті, принаймні частково, було інтегроване у структуру ГАТТ і COT. Значно ймовірнішим є припущення про те, що всі великі країни мали на той час значну частку фермерського населення і керівництво цих країн не бажало, щоб фермерська громада лишалася осторонь діяльності Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС); до того ж у Голандії сільське господарство становило інтегральну і важливу частину національної експортної економіки (Lindberg, 1963: 220-225). Згідно зі статтею 33 (колишня 38) Договору про ЄЕС, встановлено пять основних цілей Спільної політики в галузі сільського господарства: • Збільшення обсягів випуску сільськогосподарської продукції шляхом сприяння технічному прогресові і забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимального використання факторів виробництва, зокрема робочої сили. Роль Європейського парламенту в цій політичній сфері історично була дуже обмеженою. На Берлінському самміті Європейської ради 9 березня 1999 p., де було ухвалено рішення щодо реалізації Програми 2000, паралельно були ухвалені так звані національні пакети.