Теоретичні засади політики партії більшовиків щодо релігії та церкви, її основні етапи, способи й методи реалізації. Процес становлення, організаційного оформлення та функціонування Спілки войовничих безвірників в Україні та її кадрове забезпечення.
Аннотация к работе
СПІЛКА ВОЙОВНИЧИХ БЕЗВІРНИКІВ В АНТИРЕЛІГІЙНІЙ ПРОПАГАНДІ В УКРАЇНІ (20-ті - 40-ві роки ХХ ст.) АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник РУБЛЬОВ Олександр Сергійович, учений секретар Інституту історії України НАН України.Здобувши державну незалежність, Україна розпочала реформування всіх галузей суспільно-громадського та державного життя, а також вироблення якісно нового підходу до державно-церковних відносин. Зазначені питання потребують глибокого розуміння законів суспільно-державного та правового оновлення в умовах переходу від тоталітарного ладу до демократичного, що в значній мірі забезпечується досконалим вивченням минулого, особливо тих його етапів, коли закладалися підвалини радянсько-більшовицького режиму в Україні. З огляду на трагізм і катастрофічність наслідків реалізації політики державного атеїзму, що неухильно здійснювалася в Україні впродовж її радянського минулого, для держави, церкви й духовного життя народу необхідним є вивчення, критичне осмислення та узагальнення цього негативного досвіду з метою запобігання його повторенню в майбутньому. Дослідження процесу становлення державно-церковних відносин в Україні в міжвоєнний період має не лише значиму цінність для обєктивного відтворення історичного минулого, але й водночас рефлексує до сучасності, окреслюючи визначальні орієнтири в розвязанні державно-церковних проблем сьогодення. Предметом вивчення є Спілка войовничих безвірників України, що була утворена для практичної реалізації основних заходів політики радянської влади щодо релігії, церкви та віруючих.Проте бракує досліджень, що висвітлюють становлення та характер діяльності Спілки войовничих безвірників як структурного елементу в системі антирелігійної пропаганди в Україні 1920 - 1940-х років. Перші спроби проаналізувати історію Спілки безвірників у традиційному процесі зростання безвірницького руху здійснені пропагандистами-антирелігійниками, що безпосередньо були повязані з її становленням та діяльністю. Використовуючи документи й матеріали центральних партійного та державного архівів, архіву Музею історії релігії та атеїзму в Ленінграді, стенографічні звіти зїздів СБ, атеїстичну періодику та літературу 1920 - 1930-х років, автор зясував цілі, завдання, різні аспекти діяльності товариства. Для розкриття теми дисертаційного дослідження були опрацьовані документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), а саме матеріали таких фондів: ВУЦВК (Ф.1), РНК УСРР (Ф.2), НКВС УСРР (Ф.5), НКЮ УСРР (Ф.8), НКО УСРР (Ф.166), ВУРПС (Ф.2605), Колекції документальних матеріалів українських емігрантських установ, організацій та різних осіб (Ф.4465), Уповноваженого Ради у справах Російської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР по Українській РСР (Ф.4648). Особливе місце в переліку періодичних видань посідає антирелігійна загальносоюзна та українська преса: 1) газети: “Войовничий безвірник“ - орган ЦР СВБ України (Харків, 1929 - 1933 рр.), “Войовничий безвірник” - орган Київської міськради СВБ (Київ, 1929 - 1932 рр.), “Безбожник” (Київ, 1937 - 1941 рр.); 2) журнали: “Антирелигиозник” (Москва, 1926 - 1941 рр.), “Безбожник” (Москва, 1924 - 1941 рр.), “Безбожник у станка” (Москва, 1923 - 1931 рр.), “Безвірник” (Київ, 1923 - 1924 рр.).