Активізація стосунків Війська Запорозького з Кримським юртом. Аналіз причин, ходу і наслідків українсько-кримського союзу початку 1660-х рр. Реалізація статей Ставищанської мирної угоди 1661 р. з Кримським ханством. Діяльність Юрія Хмельницького.
Аннотация к работе
союз гетьмана ю. хмельницького з кримом початку 1660-х років: чому не реалізувався зовнішньополітичний проект?Автор аналізує причини, хід і наслідки українсько-кримського союзу початку 1660-х рр. Зроблено висновок про те, що гетьман Ю. Хмельницький не зумів оволодіти внутрішньополітичною ситуацією в Україні, у результаті чого багато статей Ставищанської мирної угоди 1661 р. з Кримським ханством не було реалізовано.
Ключові слова: Ю. Хмельницький. Кримське ханство, українсько-кримський союз.
Визвольні змагання українського козацтва середини - другої половини ХУП ст. серед іншого позначалися й неабиякою активізацією стосунків Війська Запорозького з Кримським юртом. Чи не найбільш відомим й успішним проявом українсько-татарського зближення стало «братерство» гетьмана Богдана Хмельницького з ханом Іслам-Гіреєм ІІІ 1648 р., воєнним наслідком якого стали блискучі перемоги, здобуті під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, та менш однозначні, але все ж вагомі результати кампаній 1649 і 1651 рр. Так само і реанімація військово-політичного союзу між Військом Запорозьким та Кримським юртом навесні 1659 року українським гетьманом Іваном Виговським та кримським ханом Мегмед-Гіреєм IV принесла блискучу перемогу союзників над військами російського царя Олексія Михайловича під Конотопом влітку того ж року. Відсторонення козацтвом Виговського від влади вже за кілька місяців після Конотопського тріумфу розладнало українсько-кримський союз. Але, зрозуміло, внутрішньополітичні перетрубації в козацькій Україні не могли заперечити зовнішньополітичну «привязаність» Війська Запорозького до Кримського юрту та - навпаки. Характер же цієї «привязаності» залежав від багатьох чинників, що знаходилися як у середині України та Криму, так і назовні. А від того, який характер врешті матимуть українсько-кримські стосунки та якою буде конфігурація українсько-кримської співпраці, значною мірою залежав характер міжнародних взаємин у Центрально-Східній Європі.
Новий український гетьман Юрій Хмельницький, щойно перебравши булаву від Івана Виговського, у сфері зовнішньополітичної діяльності намагався на перших порах досягти неможливого: зберегти союзні відносини і з Москвою, і з Варшавою, а крім того, вберегти в непорушності й «братерство» з Кримом. Утім, досягти вагомих результатів у такій політиці гетьманському уряду Юрія Хмельницького не вдалося. Уклавши в жовтні 1659 р. нову угоду з російським царем, козацька Україна тим самим денонсувала Гадяцьку угоду з королем. Зважаючи на союзні зобовязання Кримського юрту перед Річчю Посполитою, перехід України в московський табір автоматично анулював українсько-кримські домовленості.
Результатом цього переформатування існуючої моделі міжнародної взаємодії Центрально-Східної Європи стала осіння кампанія 1660 р., що завершилася черговим погромом російських військ в Україні - цього разу силами польсько-кримського війська під містечком Чуднів.
Але Чуднівська кампанія не лише призвела до формальної відмови російського командування від претензій Москви на Україну, зафіксованої в акті капітуляції боярина В.Б. Шеремєтєва 1 листопада 1660 р. Цікаві тенденції стали проявляти себе і в стосунках Гетьманату з Кримським юртом. Головним чином, вони проявлялися в намірах ствердити протекторат кримського хана над козацькою Україною. А ось в якій формі відбувалося українсько-кримське зближення, що мало постати в його результаті і чому врешті-решт цього не сталося - це ті питання, на які спробуємо відповісти в цьому матеріалі.
Власне, з боку кримського керівництва перші ознаки намірів змінити характер стосунків з Військом Запорозьким простежувалися вже наприкінці жовтня 1660 р., тобто під завісу Чуднівської кампанії. Саме тоді до польського короля, котрий разом з двором перебував у Самборі, повернувся з Криму посланець, який і повідомив про наміри офіційного Бахчисараю після того, як буде ліквідовано московську присутність в Україні, взяти її безпосередньо під своє покровительство і зверхність. Головним речником такої політики, як доніс королеві посланець, виступав перекопський мурза Карач-бей, який, як було добре відомо у Варшаві, загалом досить вороже ставився до Речі Посполитої. На жаль, документ не містить інформації стосовно причини такого ставлення Карач-бея до свого військово-політичного союзника. Але з впевненістю можна припустити, що перекопська знать була найтісніше з-поміж інших татарських орд пов’ язана з козаками, добре памятала приязнь Богдана Хмельницького з тодішнім їх зверхником Тугай- беєм і плекала ностальгію за тими часами, багатими на достаток і щедрі воєнні трофеї. І як би там не було, але Карач-бей наполегливо схиляв Мегмед-Гірея IV до того, аби він взяв козаків під свою протекцію.