Вибори як предмет соціологічного аналізу. Соціоструктурні чинники, спосіб та ступінь їхнього впливу на перебіг і результати виборчого процесу. Ініціативи претендентів і реакції електорату на виборах до Верховної Ради України в 1998 та 2002 роках.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса Шевченка вибори електорат верховна радаКиївського національного університету імені Тараса Шевченка Гавриленко Іван Миколайович, Академія праці та соціальних відносин федерації профспілок України, завідувач кафедри соціального управління, м. Захист відбудеться “16” жовтня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 010333, вул.. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Вони передбачають змагальність претендентів, вибір найбільш адекватної, з точки зору виборців, кандидатури, активний діалог політичних і соціальних субєктів, конкуренцію різного роду проектів майбутнього висловлених у програмах партій чи інших субєктів політичної взаємодії, активне залучення до їх обговорення найбільш мобільної частини населення. І не лише тому, що то були вибори без вибору, супроводжувані щільним адміністративно-поліцейським наглядом і безсоромною маніпуляцією волею виборців. На відміну від історії, котра визначається як теорія минулого, деякі західні вчені визначають соціологію як історію сучасності, якщо це так, то завданням соціологічного аналізу виборчого процесу є внесок у формування загальної картини сучасного українського суспільства та виявлення хоча б приблизно тенденцій і перспектив майбутнього. Стосовно до соціології дана проблема виглядає як співвідношення “структури” (інколи “системи”) та індивіда. Тому проблема “індивід-структура” стала проблемою “індивід-індивід”, що загалом лише трансформувало проблему, не розвязавши її (П.Ансор, П.Бергер, Г.Блумер, І.Гавриленко, Ч.Кулі, Р.Мертон, Дж.Мід, Т.Парсонс, О.Погорілий, А.Ручка, В.Танчер, Дж.Тернер).Відповідні теоретичні розвідки дисертанта призвели до висновку, що тут існує нерозуміння двоїстості характеру предмету соціології, яка одночасно досліджує суспільство як соціальну систему і як історичний процес. В цьому контексті вибори є певною соціальною ситуацією, в результаті якої через конфліктну взаємодію електоральних субєктів відбувається зміна чи оновлення структури, функцій і персоналій влади, інколи всього політичного режиму і навіть якісна трансформація існуючого соціального порядку. Аналізуючи дослідження цієї проблеми в зарубіжній та вітчизняній літературі, дисертант, шляхом критичного аналізу, приходить до висновку, що найбільш продуктивне розвязання даної дихотомії міститься у відповідних роботах П.Бурдье та Е.Гідденса. Перший із вказаних авторів через поняття “габітус” стверджує, що особа є певним носієм або персоніфікацією тих соціальних структур (передусім груп), в межах яких відбувається її соціалізація або самореалізація. Аналіз засвідчив, що у сучасному українському суспільстві спостерігається значна невизначеність соціогрупової структури за всіма системоутворювальними ознаками.Хоча при цьому відбувається тимчасове скасування соціального контракту: перерозподіл влади, ситуативна диференціація й консолідація, оновлення політичного режиму та повязана із цим нова інтеграція; розгортання і розвязання соціальних конфліктів через політичну боротьбу тощо. Проте, будучи за своєю суттю історичним вибором, вибори характеризуються, боротьбою різних культурних моделей майбутнього та повязаних з ними альтернативних соціальних проектів щодо його досягнення. Вони здатні сприяти як диференціації, так і консолідації суспільства, виступаючи політичним механізмом розвязання соціальних конфліктів, у першу чергу повязаних із вибором суспільством власної історичної перспективи; Їх рівень визначається балансом розподілу влад, місцем і питомою вагою судової влади, характером конституційного устрою (як соціального контракту між народом і владою насамперед), незалежністю ЗМІ, освіченістю і політичною культурою основної маси населення, рівнем його соціальної активності (здатністю до соціальної роботи), характером панівного і підлеглого класів (їх “подвійної діалектики”), керівної еліти і державницької групи.