Історія виникнення та розвиток соціальної релігії. Соціологічні виміри свободи совісті, свободи релігії та церкви. Символізм релігійних образів. Соціологічний аналіз релігії та релігійності в сучасному суспільстві, осмислення релігійного життя в Україні.
Аннотация к работе
Тема: Соціологія релігії1. Історія виникнення та розвиток соціальної релігії
Соціологія релігії починає формуватися як наукова дисципліна приблизно з середини минулого століття. Своїм виникненням вона багато чим зобовязана тим процесам у європейському суспільстві, початок яких поклала епоха просвітництва і антифеодальних буржуазних революцій. Одним з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту, особливо з боку французьких енциклопедистів XVIII ст. (Гельвецій, Гольбах, Дідро). Ця критика сприяла пробудженню зацікавленості до питань про соціальну зумовленість релігії та її роль в житті суспільства. Релігія виділяється з сукупності суспільних інститутів як феномен особливого виду, у відношенні до якого всі останні суспільні реалії розглядаються як мирські, секулярні.
Ідеологія просвітництва розглядала людину насамперед як "людину розумну". "Освічена" людина здатна, покладаючись на власний розум, на науку, влаштувати своє життя на розумних і справедливих засадах. Перед нею відкривається перспектива безмежного прогресу, що веде до "царства розуму". Оскільки суспільство та групи, що його утворюють, можуть мати розумну форму організації і переслідувати раціональну мету, розум є, по суті, атрибутом індивіда, індивідуальною властивістю розумної людської істоти, здатної обирати ту чи іншу групу, ту чи іншу форму організації свого життя, у якому вона реалізує себе. Обєднані у суспільство, вони обирають і формують умови свого життя, соціальне оточення. За цих умов виникає питання про те, як цей індивідуальний розум ставиться до такого чинника, існуючого у суспільстві, як поклоніння богу або богам цього суспільства, якомусь конкретному соціальному оточенню. Щоб дати відповідь на це запитання, дослідник повинен більш-менш обєктивно ставитися до суспільства та релігії, без цього неможлива наука; але для цього повинні скластися такі умови, за яких суспільство зазнає змін і таким чином стає можливою постановка питання про "боговста-новленість", про "священні устої" існуючого в ньому порядку.
Одним з перших мислителів нового часу, який обгрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення, зважаючи тільки на суть справи та логіку, не посилаючись на теологію, був І.Кант (1724-1804): розум володіє сильнішими аргументами, ніж ті, що має у розпорядженні церковна доктрина і священне писання. Освічена людина повинна жити власним розумом, звільнившись від догм, що сковують думку, невиправданих заборон і боязкості перед авторитетами - чи то політичними, чи релігійними Філософський розгляд релігії "в межах тільки розуму" покликаний не заперечувати релігію, а здобути раціональний вміст з релігійних уявлень та міфів і таким чином дати людині "розумну релігію"; разом з розумною державою та правовим порядком розумна релігія допоможе людині стати тим,, чим вона є по своїй природі, і проводити доброчесне життя, бути толерантним, переборювати догматизм і фанатизм, покінчити з конфесійним диктатом з питань віри, нетерпимістю. Розумна, істинна релігія - це "моральна релігія"; релігія засновується на розумові як основі моральної поведінки, допомагає людині зрозуміти свої обовязки як "категоричний імператив", як божественну заповідь, як безумовну вимогу за будь-яких обставин виконати моральний обовязок. Просвітницька критика релігії у особі Канта стверджує самостійність людини і людського розуму, який реформує "історичну" релігію і надає їй розумного вигляду, але при цьому визнається соціальна корисність природної або розумної релігії як основи морального порядку у суспільстві.
Одна з особливостей соціального розвитку західного суспільства полягала у зростаючій складності і диференціації суспільних інститутів. У звязку з цим виникало питання про місце релігії у низці таких чинників, як економіка, сімя, освіта, політика тощо, про взаємовідносини релігії з ними і про проблему єдності суспільства, яке прямує шляхом зростаючої складності та диференціації. Особливої гостроти набуло питання про ставлення релігійної ідеології, тобто теології, до науки, в якій просвітники бачили рушійну силу розвитку суспільства. Якщо радикальні критики релігії вбачали в ній тільки окови розвитку розуму і наукового пізнання, тільки соціально-негативний чинник, з впливом котрого повинно бути з тим чи іншим методом покінчено, то соціальна наука, що приходить на зміну цій критиці, виявилась вже спроможною поставити питання більш обєктивно: що ж насправді, реально у поведінці людей і в житті суспільства відбувається, якщо у цьому суспільстві існує релігійна віра? Такій постановці питання сприяли і дані, отримані науковими дослідженнями в інших галузях науки: історії, філології, антропології та етнології, що розпочалися дещо раніше, ніж у соціології. У цьому напрямку в XIX ст. пішов розвиток соціальної думки, представлений такими іменами, як К.Маркс