Ознайомлення із загальнотеоретичними принципами та засадами парадигми постмодерного теоретизування. Визначення й характеристика основних рис посттравматичної фази в житті посткомуністичних країн. Дослідження особливостей соціальної зміни, як "травми".
Аннотация к работе
Соціологія постмодернізмуПостмодернізм як альтернатива пропонує соціології своє бачення соціальної реальності, своє уявлення про соціальність, яку з певною часткою умовності можна назвати "новою соціальністю малих груп". У Постмодерне це більш не так, але разом з суспільством зникають або, щонайменше, піддаються фундаментальній трансформації і багато супутніх явищ - людина, час, простір, сакральний, мислення, логос, мифос, несвідоме, свідомість, пів, політика, природа. До аспектів такого образу соціальної зміни можна віднести: 1) акцент на колективне агентство - активну, рушійну силу соціальної зміни, властиву людським колективам; 2) визнання структурного і культурного тиску агентства, що має доступ до обмеженого фонду структурних і культурних ресурсів; 3) акцент на детерміацію справжнього стану колективного агентства попередніми соціальними змінами, що формують можливість проводити соціальні зміни в майбутньому; 4) розгляд негативних впливів попередньої соціальної зміни на майбутній динамічний потенціал агентства, визнання можливості непрогресивної зміни, швидше паралізуючої, ніж стимулюючого; 5) спостереження, що попередні соціальні зміни в нерівному ступені зачіпають різні сегменти соціального агентства, і це диференційована дія залежить від структурного положення, типу доступних культурних ресурсів і агентської (agential) здатності людських колективів (нації, класи, обєднання по роду діяльності, місцю проживання, соціальні рухи); 6) спостереження, що соціальна зміна має різну швидкість, ритм і темп з рідкісними періодами прискорених, радикальних трансформацій, що накладають відбиток на стан колективного агентства і на подальшу дієздатність; 7) спостереження, що швидкість, ритм і темп соціальної зміни неоднакові в різних областях соціального життя, де сфера культури найбільш інерційна, відрізняється найповільнішим ходом зміни і тривалим збереженням колишніх умов, коли зміна вже відбулася. Готовність до травми виникає, коли зявляється форма дезорганізації, зсуви, неузгодженості в соціальній структурі або культурі, іншими словами, коли контекст людського життя і соціальних дій втрачає гомогенність, узгодженість і стабільність, роблячись іншим, навіть протилежним культурним комплексом. У неї є витоки - сприймається як екзогенне, таке, що прийшло ззовні, як щось, на що ми самі не впливали, а якщо і впливали, то неусвідомлено (ми "страждаємо" від травм, травми "відбуваються з нами", ми "стикаємося" з травмами) 4.Можна зробити висновок, що соціологія не виправдала обіцянок, даних минулими поколіннями соціологів, і витісняється на узбіччя соціальних наук зі всіма ознаками вянення: загальним інтелектуальним занепадом та ін.
План
План
1. Загальнотеоретичні принципи та засади парадигми постмодерного теоретизування
2. Соціальна зміна як “травма”. Основні риси посттравматичної фази в житті посткомуністичних країн (за П. Штомпкою)
Висновок
Список використаних джерел
1. Загальнотеоретичні принципи та засади парадигми постмодерного теоретизування