Процес концептуалізації уяви в соціології. Визначення його теоретико-методологічного потенціалу. Становлення поглядів Е. Тірік’яна. Формування екзистенціально-феноменологічних засад соціологічного методу. Розгляд імагінативної логіки теорії модернізації.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наукНауковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Чернов Олександр Юрійович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, доцент кафедри соціології Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Танчер Віктор Володимирович, Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри соціології та психології кандидат соціологічних наук, доцент Літовченко Артем Дмитрович, Харківський національний університет імені В.Н. Захист відбудеться 19 травня 2010 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського національного університету імені В.Н. З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.У контексті вирішення цих проблем у сучасному соціологічному дискурсі все частіше знаходить відображення поняття “соціологічна уява”, яке вже частково затвердилось у науковому лексиконі суспільствознавців і зайняло певне місце в понятійно-категоріальній системі соціології. Проте, не дивлячись на вже пройдений початковий етап концептуалізації, маловивченим залишається цілий ряд аспектів “соціологічної уяви”, головний з яких відбивається в питанні про роль і ступінь впливу цієї пізнавальної творчої здатності на формування нового соціологічного знання. Відповідь на це питання є особливо затребуваною у межах аналізу історико-соціологічного процесу, де разом з необхідністю осмислення суті і змісту обєктивно існуючих наукових проблем виникає потреба у зясуванні глибинних механізмів формування моделей соціологічного теоретизування у вирішенні цих проблем окремими представниками соціологічної науки. Зясування і вивчення імагінативної логіки субєктів історико-соціологічного процесу, так само як розкриття структури, чинників формування і типологізації форм соціологічної уяви, здатні значно прояснити евристичну сутність не тільки класичних і сучасних соціологічних парадигм, їхнє співвідношення та суперечності, але й на підставі виявлення найбільш продуктивних імагінативних стратегій позначити можливі майбутні перспективи розвитку соціологічної теорії. Канта, в якій уява представляється вже не нижчою, а вищою здатністю, що обєднує чуттєві та раціональні сторони пізнання (уява як трансцендентальний синтез).З моменту виникнення соціології як самостійної дисципліни основними критеріями, що предявлялися до знання, виступали постулати позитивізму, і тому теоретичний аналіз феноменів і процесів, що не підлягають прямому спостереженню і верифікації, довгий час залишався осторонь. Перші ознаки підвищення уваги дослідників до соціологічної уяви почали виявлятися лише у другій половині ХХ століття і виникли на тлі критики природничо-наукових засад соціології. “Концептуалізація поняття “соціологічна уява” у сучасному соціологічному дискурсі” розглядається виникнення поняття соціологічної уяви і його подальша трансформація до рівня концепції в соціології другої половини XX століття. У завершенні підрозділу вказується, що поняття “соціологічна уява” затвердилось у науковому лексиконі суспільствознавців, зайняло певне місце в понятійно-категоріальній системі соціології та, володіючи складним змістом, що відображає взаємозвязок різних концептів, виходить за межі вузько-понятійної форми, та здобуває характер концепції, що знаходиться на початковій стадії свого оформлення. “Теоретико-методологічні засади конструювання теорії модернізації Едварда Тірікяна” показано, що з середини 1970-х років осмислення соціальних змін нерозривно повязані у соціолога з ширшим дослідницьким полем, яке стимулюється активізацію його наукової діяльності у галузі історії соціології, соціології соціології та метасоціології, де він порівнює класичні теорії і застосовує їх до аналізу сучасного суспільства, переосмислює методологічні підстави і традиційні засоби періодизації історії соціології, обґрунтовує наукові школи як одиниці історико-соціологічного аналізу і затверджує необхідність розвитку міждисциплінарних і міжнародних соціологічних досліджень.