Процес формування постмодернізму як змішання літератури, критики і філософії. Концептуальне розуміння процесу глобалізації сучасного світу та його вплив на українське суспільство і людину. Особливості буття української людини, її ментальні ознаки.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРоботу виконано на кафедрі теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України. З одного боку поряд із теоріями постіндустріального, інформаційного суспільства вчені розробляють теорії трансформації, модернізації, постмодернізації, в яких усвідомлюють релятивність суспільних структур і способів життєдіяльності. Тема дисертаційного дослідження становить складову тему науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії культури філософського факультету “Українська духовна культура: особливості становлення та розвитку” (Державний реєстраційний номер 3Ф - 413Б), складову частину науково-дослідної програми “Громадянське суспільство як здійснення свободи: соціальний, релігійний та економічний виміри” (державний реєстраційний номер 0103U006795). Висунута мета передбачає різнобічний підхід до цієї проблеми, що реалізується у такій послідовності завдань: проаналізувати процес формування постмодернізму як змішання літератури, критики і філософії, звернувши при цьому особливу увагу на екзистенційний проект зясування особливостей буття людини у сучасному світі; набула подальшого розвитку ідея про те, що: а) у філософсько-антропологічній проблематиці постмодернізму виявляється негативно-ігноративне ставлення до теоретичних рефлексій стосовно сутності людини та її раціоналістичних способів організації життєдіяльності; б) феномен людини розглядається в постмодерністському дискурсі крізь призму неструктурованої соціокультурної життєвої практики людини, в якій губляться означеності актуально-предметної присутності людини і декларується позаперсоналістський факт її наявності як “стану духу” й означень; в) постмодерністська культурницька практика у своїй основі здійснює своєрідний поворот у філософії до постметафізики та постраціональності, стимулює деконструктивістські процеси в осмисленні світу та в гуманістично-оптимістичних моделях майбутнього, прагне знівелювати і заперечити філософсько-теоретичні рефлексії, засновані на обґрунтованих принципах і понятєво-категоріальних конструктах;У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, обєкт, предмет, методологічні підходи й основні завдання дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, відображено апробацію положень, що виносяться на захист. У першому розділі “Криза філософії доби модерну ті її критики” розкриваються базові теоретично-методологічні, соціально-філософські та культурно-історичні передумови концептуальних положень дисертації. У першому підрозділі “Ступінь наукової розробки проблеми” розглянуті ґенеза та специфічні особливості феномену, який дістав назву “постмодернізм”, його філософсько-методологічний, культурологічний аналіз у працях зарубіжних і вітчизняних авторів. Проблематика “постмодернізму” вводиться у науковий обіг і активно розробляється у працях відомих філософів - Р. Оригінальний аналітичний підхід до основних проблем, повязаних із постмодернізмом, подано у дослідженнях вітчизняних вчених - Є.У першому підрозділі “Шизоаналітичний проект Дельоза і Гватарі” йдеться про теоретичні та соціальні витоки згаданої концепції, які містяться у світоглядних і соціально-ідеологічних аспектах “антипсихіатрії” - вчення, що сформувалось під впливом поширених та відомих течій світової філософської думки ХХ ст. В контексті переосмислення психіатричних понять, зокрема поняття “субєктивності” людини, Фуко відмовляється від екзистенційних підходів “присутності-в-світі” та “первинної присутності”, а також від марксистської онтології “відчуження”. Кожна людина, з погляду авторів шизоаналізу, потенційно має шанс почати жити згідно з природним законом бажання, відновивши втрачені гармонійні відносини з природою, суспільством і самою собою. Підрозділ другий “Вчення про “смерть” субєкта як нова теорія імперсоналізму” присвячений аналізові центральної проблеми, що виникла внаслідок послідовного розгортання постмодерністського дискурсу, а саме-парадигматичної фігури “смерть субєкта”, що у постмодерністській філософії означає передусім загибель традиційного (стабільного, однозначно центрованого і лінійно детермінованого з боку загального соціального порядку) субєкта дюркгаймівського типу. З точки зору постмодернізму, само використання терміну “субєкт” - не більше, аніж данина класичній філософській традиції, адже, як вважає Фуко, йдеться лише про функціональні умови, за яких певний індивід виступає як такий.У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і подано нове бачення дослідження феномену постмодерністської культури, що виявляється у соціально-філософському аналізі її парадигм, які приховано виникають уже в надрах класичних культурологічних моделей.