Практики як сукупність прийнятих у культурі традиційних способів діяльності та навичок поводження з предметами. Автоматизація і віртуалізація суспільного життя - фактори, які впливають на виникнення нових форм висловлення громадського невдоволення.
Аннотация к работе
Фуко, який починав із визначення практик як способів робити справи, способів діяти і мислити, а закінчив практиками як способами турботи про себе, техніками конституювання себе [1]. Разом з актуалізацією уваги до практики зростає й інтерес до типології практик процесу виокремлення певних видів і класів практик, що є обовязковим етапом будь-якого ґрунтовного аналізу явища. У цьому контексті, як з позиції подальшого розвитку теорії практик, так і з позиції кристалізації міждисциплінарних досліджень практики особливу перспективу становить визначення та аналіз практик соціетальних, як практик, що забезпечують не повсякденне життя людини, а траєкторії соціальних інтеракцій, алгоритмів самореалізації і соціального конструювання. Типологія соціетальних практик це окрема проблематика, яка, враховуючи її актуальність і трендовість, цікава нам тим, що практики соціальної активності якраз належать до тих практик, які активно трансформуються і самі по собі можуть виступати маркерами переструктурації соціального простору.