Аналіз структурних елементів, ціннісних орієнтирів та детермінантів розвитку техногенної цивілізації, становища людини в її координатах. Особливості соціально-атрибутивних рис людини в умовах техногенного суспільства, які пов’язані з феноменом діяльності.
Аннотация к работе
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: Мельник Володимир Петрович, доктор філософських наук, професор, декан філософського факультету, завідувач кафедри теорії та історії культури З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Саме в умовах техногенного суспільства особливої актуальності та смислового наповнення набуває проблема природи людини, проблема людської сутності. Багато дослідників аналізують симптоматичну тенденцію європейської культури - фазу деградації, занепаду, оскільки на сучасному етапі сама людина не витримує інтенсивності змін: вона не в змозі жити в координатах динамічної цивілізації, коли в суспільстві панують настрої “життєвої дезорієнтації” (Х.Ортега-і-Гасет, О.Шпенглер). Отже, в ситуації “кризи розуму” надзвичайно гостро постає проблема пошуків стійкого опертя в умовах техногенного суспільства, адже людина потребує внутрішнього ядра, яким можуть стати духовні чинники, внутрішньо-іманентні характеристики, що є єдиним шляхом виходу із антропологічної кризи. Особливої актуальності та гостроти набуває проблема “духовно-морального оновлення”, пошуку нових ціннісних орієнтацій, тому на особливу увагу заслуговує звернення до людської субстанційності, буттєвої укоріненості особи, адже людина в координатах техногенного суспільства, втрачаючи зовнішнє опертя, шукає надійну “підоснову” якраз у глибинах власного духовного існування . · простежити, як змістове наповнення “субєкт - обєктних” відносин, притаманних людині у культурі техногенного світу, потребує сутнісного наповнення “субєкт - субєктним” виміром людського стосунку до природи, іншої людини;У вступі до дисертації окреслюється предметне поле проблематики філософського аналізу соціально-субстанційної природи людини в умовах техногенного суспільства, обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета і дослідницькі завдання, обєкт, предмет і методи дисертаційного дослідження, формулюється його наукова новизна й основні положення, що виносяться на захист, окреслюється теоретична та практична значущість дисертаційної роботи, наводиться перелік апробацій результатів дослідження, подана структура роботи. У першому розділі “Теоретико-методологічна основа дослідження соціально-субстанційної природи людини” окреслюється й аналізується теоретико-методологічне та ідейне підґрунтя сучасного розуміння соціальної субстанційності людини у контексті західноєвропейської техногенної цивілізації, здійснюється джерелознавчий аналіз роботи. “Джерельна база та методологічні особливості дослідження проблеми” наголошується, що філософсько-культурологічний аналіз соціально-субстанційної природи людини вимагає звернення як до першоджерел, так і до доробку дослідників, праці яких дають змогу критично підійти до висвітлення проблематики дисертаційної роботи. Дослідження природи людини у координатах техногенної цивілізації вимагає звернення до праць теоретиків індустріального та постіндустріального (інформаційного) суспільства. “Передумови формування соціальної субстанційності людини: Античність - Середньовіччя - Відродження” розглядаються ідейні витоки розуміння соціально-субстанційної природи людини, до яких відносимо передусім принцип космоцентризму як основний модус життєбачення Античності.“Феномен предметно-перетворювальної діяльності в культурі техногенного світу: зміна акцентуацій” розкрито аспекти феномену доцільної, предметно-перетворювальної діяльності людини як модусу буття та визначальної характеристики її соціальності в техногенному суспільстві. Активно змінюючи природне та соціальне середовище, людина реалізує своє призначення творця, креативної соціальної одиниці - так вона набуває здатність виходити за свої межі, будувати нову реальність, прориваючи горизонти наявно даного буття, творити світ культури. Ідеал діяльної особи у культурі техногенного світу приводить до утвердження характеристик інструменталізації та функціональної раціональності, розуміння діяльності людини, яка орієнтована на “мету - засіб - результат”. Виникає необхідність звернення до засадничих принципів “етики відповідальності” (“екологічна етика”, “біоетика”, “біосферна етика”, “етика живого”), обґрунтування засад якої полягає у твердженні, що природа має слугувати не лише засобом, а й метою: довкілля і сама людина зможуть лише тоді вижити, коли буде покладено край споживацькому підкоренню природи. “Нова екологічна парадигма” наголошує на тому, що людина - це лише частинка живого, один із членів природного співтовариства, а її “сапієнтність” покладає на людину відповідальність за стан природного довкілля.