Соціально-психологічні детермінанти інституту сім"ї в Україні - Курсовая работа

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. УЯВЛЕННЯ ПРО ІНСТИТУТ СІМЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 1.1 Форми організації шлюбно-сімейних стосунків 1.2 Різні категорії сучасної сім’ї 1.3 Сімя як соціальний інститут. Функції сімї 1.4 Психологічне здоровя сучасної сімї ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ 2.1 Профілі шлюбу 2.2 Адаптація подружжя в сімї. Психологічна сумісність 2.3 Специфіка подружнього конфлікта ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Бачачи теперішнє становище сімї, і проаналізувавши психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження, можна вказувати на те, що до цього часу недостатньо використовуються соціально-психологічні методи й прийоми по роботі з сім’єю. Методологічною основою дослідження є: філософські, психологічні та соціально-психологічні ідеї й концепції, що розкривають діалектичний зв’язок явищ об’єктивної та суб’єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості. Теоретичне значення одержаних результатів полягає у визначенні суті та різновидів негативних відхилень та соціальних норм, що діють у суспільстві; визначеності критеріїв (активності, культури поведінки і гуманності), показників і рівнів розвитку в інституту сімї. УЯВЛЕННЯ ПРО ІНСТИТУТ СІМЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 1.1 Форми організації шлюбно-сімейних стосунків Раніше соціологи вважали, що до сучасного періоду панівною формою сімї в Західній Європі була родина розширеного типу. Нуклеарна сімя, мабуть, давно вже переважала. Досучасна родина була більшою, аніж сьогодні, але різниця не така вже й велика. Діти в стародавній Європі часто працювали, допомагали батькам по господарству, починаючи з семи або восьми років. Ті, хто не залишався в сімейній справі, часто покидали батьківську домівку й наймалися служити до інших людей або влаштовувалися підмайстрами з метою вивчити якесь ремесло. Чверть або й більше новонароджених дітей у тогочасній Європі помирали ще на першому році свого життя (супроти одного відсотка сьогодні), часто помирали й жінки при пологах. Смерть дітей або одного з батьків часто розбивала й руйнувала родинні звязки. Історик-соціолог Л. Стоун простежив деякі зміни від досучасних до сучасних форм сімейного життя в Європі. Стоун виділяє три фази розвитку сімї від 1500-х до 1800-х рр. На самому початку цього періоду головною формою сімейного життя була нуклеарна сімя, що включала в себе доволі мало людей, але зберігала інші звязки, глибоко вкорінені в спільноті, і не тільки зі своїми кревними родичами. Згідно з твердженнями Стоуна (хоча деякі історики не поділяють цього погляду), сімя в ті часи не була головним осереддям емоційної привязаності або залежності для її членів. Під час третьої фази поступово розвинувся той тип сімейної структури, з яким ми найбільше знайомі у нас, на Заході. Ось що писав із цього приводу Д. Босвел, уже згадуваний нами в першому розділі: «В стародавній Європі шлюб спочатку був такою собі домовленістю про розподіл власності, потім зосередився на вихованні дітей, а закінчилось тим, що за основу стало братись подружнє кохання. Це вперше було задокументовано тридцять років тому Вільямом Дж. Гуді в його книжці «Світова революція моделей сімї» (J. Goode, 1963) й розвинуто в подальших дослідженнях.[4] Після всього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі. З огляду на особливу значущість сімї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сімя - це група людей, обєднаних подружньо-родинними звязками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Якщо будь-якої складової цих стосунків бракує, то це вже не сімя, а сімейна група.[7] Більш широке пояснення поняття «сімя» дає російський соціолог А. Харчев. Так, Т. Парсонс запевняє, що сімя не протистоїть суспільству, вона - його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому завдяки встановленню «інструментальних» стосунків з іншими соціальними підсистемами і структурами, а також «експресивних» стосунків у самій сімї завдяки збереженню рівноваги в міжособистісній динаміці, посиленню інтегративних тенденцій.[10] 1.3 Сімя як соціальний інститут. Вона відбиває рівень реалізації міжособистісних, внутрісімейних очікувань: від кожного члена родини очікують виконання певної ролі (батько - чоловік, лідер, добувач, опора у важкій ситуації й т.п.; дружина - турботлива мати, господарка, охоронниця домівки й т.п.; дочка, син - помічники батьків, опора в майбутньому, спадкоємець - спадкоємиця й т.д.). Усяке перевищення норми професійних контактів, що частіше спостерігається в представників професії типу «людина-людина» (лікарі, педагоги, менеджери, міліціонери, священики, суспільні діячі, психологи, соціальні працівники й т.д.), приводить до кому