Соціально-психологічні характеристики волонтерської діяльності та її мотиваційні чинники. Проекти та програми, спрямовані на підтримання миру та національної безпеки в країні. Зміст менеджменту волонтерства в умовах збройного конфлікту на Донбасі.
Аннотация к работе
Соціально-психологічні чинники розвитку волонтерства як нової наукової моделіУ роботі визначено соціально-психологічні характеристики волонтерської діяльності як унікальної моделі, саморозвивальної системи, що виникають у сензитивний період розвитку інформаціонного суспільства, розкрито її сутність (суспільна установка на широку комунікативність, ініціативні групи, зміна «гештальту» практичної роботи та наукової теорії соціальної психології, соціальної роботи, кризової психологічної допомоги особистості). Волонтерство та заходи кризової психологічної допомоги в Україні, зокрема на Сході чи не вперше у світі демонструють новітній зразок всебічної підтримки значних контингентів людей в умовах відкритих військових дій. В основу програми емпіричного дослідження чинників розвитку волонтерства як нової моделі було покладено наступні блоки: 1) соціально-психологічні особливості реалізації вітчизняних соціальних проектів та програм розвитку спільнот та формувань, що є в зоні локальних військових протистоянь; 2) організаційно-управлінські аспекти волонтерської діяльності щодо захисту добровільних і регулярних військових формувань та людей, які живуть в умовах гострого соціального конфлікту («залишенці», «біженці» тощо). За результатами теоретичного дослідження та проведеного опитування керівників благодійних проектів було визначено, що найбільш значущими соціально-психологічними чинниками розвитку волонтерства щодо спільнот та добровільних і регулярних військових формувань, які перебувають на локальних територіях військового конфлікту в Україні, є такі: 1) усвідомлення спільнотою, а ширше всіма громадянами суспільства потреби у здійсненні кардинальних змін, що стосуються захисту тих, хто опинився в умовах гострого соціального конфлікту й військового протистояння (добровільні масові пожертвування (більше 100 млн. тільки лише на рахунках МО України), участь у соціальних безпекових проектах, безоплатна робота щодо «біженців» тощо); 2) формування групового уявлення про необхідні зміни, що фіксується на рівні мережевих спільнот, в Інтернеті, медіа-порталах, у колективних проектах між державними і недержавними структурами (медіа-супровід, рахунки в Інтернеті, прийняття спільних рішень щодо гострого соціального конфлікту та ін.); 3) утворення ініціативної групи, яка бере на себе відповідальність за реалізацію проекту добровільної допомоги в зонах, що визнані з особливими умовами (блогери АТО, волонтери і психологи інших районів, створення при адміністрації президента добровільної суспільної організації волонтерів України, переговорні групи щодо військополонених та ін.); 4) підтримка громадянами усієї спільноти діяльності ініціативної групи й інших благодійних формувань. Разом з тим проведене опитування керівників проектів дозволило виявити такі проблеми, що виникають у ході їх реалізації: 1) пасивність чиновників щодо волонтерській діяльності, спрямованій на розвиток національної безпеки; 2) неготовність як місцевої, так й урядової влади сприймати організацію волонтерів в якості повноправного партнера у справах розвитку й захисту добровільних і регулярних військових формувань та з налагодження соціальної справедливості у районах, що потерпають від військових боєзіткнень, особливо протистояння тих, хто ранше співпрацював з представниками терористичних формувань і досі залишаються на своїх посадах; сприйняття місцевою владою ініціативних груп волонтерів як власних конкурентів у вирішенні цих проблем; 3) протистояння, агресія, непорозуміння заходів волонтерів з боку місцевих спільнот, що знаходяться в районі локальних військових конфліктів; 4) відмова припинити діяльність, що започаткована проектом, після призупинення або завершення його фінансування комерційними і бізнес-структурами.