Політичний устрій українських земель 10-12 століть. Окружні з’їзди князів, органи управління та адміністративний апарат. Суспільний устрій українсько-руських земель 11-12 століть. Вільні, напіввільні і невільні люди. Галицько-Волинське князівство.
Аннотация к работе
Державна митна служба України Академія митної служби України Юридичний факультет РЕФЕРАТ З дисципліни : „ Історія держави і права України” На тему : „ Соціально-політичний лад та адміністративно-територіальний устрій в українських землях ІІ пол. ХІV ст. Політичний устрій українських земель Х-ХІІ століть 1.1 Князівські з’їзди і князі 1.2 Боярська рада 1.3 Віче 1.4 Органи управління 1.5 Військо 1.6 Адміністративний апарат 1.7 Церква 2. Галицько-Волинське князівство 3.1 Політичний устрій 3.2 Соціально-політичний лад Висновки політичний устрій україна князівство Вступ У 30-ті роки XII ст. ранньофеодальний період історії Давньоруської держави змінився періодом феодальної роздробленості або, як вважають деякі дослідники, - початковим етапом розвиненого феодалізму. Зроблено правильний висновок про те, що аж до Батиєва погрому Русь за рівнем розвитку власної економіки та культури входила до передових країн Європи. Не випадково значне поширення в політичній сфері одержали програми загальноруської єдності, які висувалися і в Києві, і в Галицько-волинському князівстві, і в інших політичних центрах. На початку XIII ст. посилився процес дроблення Русі, в чому не останню роль відігравав внутрішньополітичний фактор. Як зовнішня форма цього процесу виступає заздалегідь розроблений порядок розподілу феодалами володінь поміж усіма спадкоємцями - синами. Наприклад, на князівському зїзді, який відбувся в 1115 р., зіткнулися два підходи до форми правління. За весь час існування Української держави був один лише випадок, коли «вокняжився» в Галичі не член цього роду, а боярин, Владислав Кормильчич. Спочатку правив сам Великий князь київський з допомогою своїх синів, які цілком підкорялися йому. Після Ярослава встановлюється право всіх синів князя на спадщину в Руській землі, але протягом двох століть ішла боротьба двох принципів спадкування: по черзі всіх братів, а потім - по черзі синів старшого брата, або тільки по лінії старших синів, від батька старшому синові. Київ бажав мати князя з династії Володимира Мономаха, пізніше - вужче: з династії Мстислава І, але цього не спромігся досягти, і протягом ХІІ-ХІІІ ст. ішла боротьба за Київ між Мономаховичами, Мстиславичами, Ольговичами, боротьба, мотиви якої добре сформулював у 1173 році Святослав Всеволодович Чернігівський: «ми одного діда внуки, скільки тобі до нього, стільки й мені». Софії, там приймав благословення митрополита і «сідав на столі дідів та отців». На монетах Володимир та Ярослав зображені в діадемах; Ярополк з жінкою - мініятюрах Трирського Псалтиря - в коронах; Юрій І на печатці зображений в короні зі скіпетром; Данило дістав корону від папи. В часи боротьби Ізяслава II з Юрієм кияни заявляли, наприклад, що, не зважаючи на любов до Ізяслава, проти «Мономаховича» - Юрія вони не підуть, а проти Ольговичів - навіть з дітьми підуть. З літопису видно, що Ярослав та Ізяслав II наказували скликати собор єпископів і обирати митрополита; треба гадати, що вказували вони й кандидатів. 1.2 Боярська рада Прибічна рада бояр, а спочатку - дружини князя, була невідагінним учасником княжої управи. Літопис з докором згадує князів, які уникали нарад з боярами: Святослав Всеволодович Чернігівський не обміркував плану війни з Ростиславичами в боярській раді, а тільки в приватній розмові з жінкою та улюбленцями; Святополк II, прийшовши до Киева, «не здума с большею дружиною отнею».