Характеристика поняття, видів та причин правопорушної поведінки. Особливості формування особистості неповнолітнього правопорушника. Діагностика відхилень у поведінці. Дослідження шляхів та форм впливу на особистість правопорушника підліткового віку.
Аннотация к работе
Розділ 1. Причини та особливості правопорушної поведінки особистості в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених
1.1 Поняття правопорушної поведінки
Наше сьогодення характеризується значною кількістю суспільних змін, які торкнулися не лише фундаментальних соціально-економічних засад, а і особистісної сфери. Дисципліна, яка вивчає особистість із проявами правопорушності сформувалась в XIX ст. Але відповідні кримінальні концепції, що пояснювали правопорушні форми поведінки особистості, мали місце значно раніше, зокрема, в рамках філософських вчень. Погляди на цю проблему згаданими мислителями викладені вже у роботах, що датуються століттями до нашої ери. Перші теоретичні уявлення, які стосувалися проявів правопорушної поведінки, можливо знайти вже у Платона і Арістотеля. Велику увагу проблемам правопорушності надавали такі мислителі XVII ст., як Бентом, Вольтер, Гельвецій, Гольбах, Дідро, Локк, Монтескє. Вони вбачали причини правопорушності в соціальній недосконалості суспільства та недостатньому вихованні, пропонували законодавцям помякшувати репресії і приділяти більше уваги попереджувальним мірам, профілактиці правопорушень.
Про схильність до правопорушень розмірковував Т.Мор, який вбачав можливість подолання цього негативного явища в перебудові суспільства. Причини правопорушності філософ та соціолог бачив перш за все в нерівності людей, яка спонукає до низьких почуттів. А. Сен-Симон, Шарль Фурьє стверджували, що людина стає правопорушником внаслідок умов, що складаються в суспільстві, внаслідок неправильної економічної політики держави.
Подібні позиції поділяв Р.Оуен. Наведені вище автори не звинувачували саму людину, яка стала на правопорушний шлях, а бачили причини протизаконної поведінки в неправильній організації життя в суспільстві.
Аналогічні позиції відстоювали російські публіцисти й демократи -А.І.Герцен, Н.А.Добролюбов, Д.І.Писарєв. Подібна думка побутувала і серед української інтелігенції, її висловлювали зокрема, І.Франко, М.Драгоманов, В.Липинський.
Відомий російський соціолог П.Сорокін визначав суспільство як кризовий соціум, простір якого заповнюється девіантними цінностями. Результатом даного стану є розповсюдження дисгармонійного способу життя серед населення і, як наслідок - стрімкий ріст всіх видів поведінки, що відхиляються від моральних, соціальних і правових норм.
З точки зору сучасної психології будь-яке правопорушення чи злочин розглядається як особливий вид діяльності, певної соціальної активності людини, що проявляється в специфічних формах протиправної поведінки, в якій відбувається ставлення субєкта до соціальних цінностей, особливості його психіки, індивідуально-психологічні якості, мотиваційна сфера та психічні стани.
В літературі нерідко терміни правопорушна поведінка і правопорушення вживаються як синоніми [67,175,188]. Проте таке слововживання не зовсім вірне, оскільки поняття правопорушна поведінка -більш широке. Воно включає не лише саме правопорушення як суспільно-небезпечну протиправну дію (чи бездіяльність), але і його витоки: мотиви, постановку цілей, вибір засобів, прийняття субєктом майбутнього правопорушення різноманітних рішень [27]. У даному дослідженні предметом уваги постає правопорушна поведінка та особистісні зміни, що мають місце в умовах перебування її в пенітенціарному закладі.
Аналізуючи історичний досвід психологічного та педагогічного вивчення специфіки та особливостей правопорушної поведінки необхідно відмітити роль, яка відводилася теорії біологічних джерел правопорушної поведінки особистості. Вагоме місце у розвиткові поглядів на правопорушну поведінку особистості відіграла антропологічна школа кримінального права, засновником якої був італійський психіатр Цезаре Ломброзо. В кінці ХІХ століття була опублікована його робота “Злочинна особистість”, яка стала класичною. Правопорушення, на думку Ломброзо, ? явище настільки природне і явне, як народження і смерть людини. Існують природні правопорушники, які мають, за Ломброзо, специфічні антропологічні, фізіологічні і психологічні ознаки. Дослідник систематизував злочинців по групах: вроджені, психічнохворі, злочинці за пристрастю, випадкові злочинці і пропонував за допомогою розроблених ним таблиць зовнішніх ознак злочинця виявляти всіх “вроджених злочинців” ще до того, як вони здійснять правопорушення. Тих, які піддаються лікуванню, стверджував Ломброзо, необхідно вилікувати, а інших необхідно пожиттєво увязнювати чи фізично знищувати. В сучасній науці дана теорія визнається як помилкова. Але деякі її положення продовжують існувати в модернізованому вигляді із врахуванням набутих знань природничих та юридичних наук [76, 200].
Теорії визначення правопорушної поведінки за фізіологічними особливостями дотримувався також американський лікар-психіатр І.Х.Шелдон [249]. Поширеною є також теорія спадкової схильності до порушення. Прихильниками її вважають О.Ланца, Є.Гейєра, А.Штуміля [237].
Широкою популярністю користується і психологічна теорія З.