Соціально-педагогічні засоби соціального виховання дитини у школі - Курсовая работа

Від того, як відбуватиметься реалізація змісту соціального виховання, багато в чому залежить успішність педагогічної роботи з майбутніми поколіннями й, в остаточному підсумку, моральна чистота й стабільність суспільних відносин. Не слід забувати й про те, що соціально-виховна діяльність сьогодні все частіше розглядається як сукупність найрізноманітніших форм, засобів і методів виховного впливу на дітей, а також організація їх взаємодії, які, з одного боку, впливають на функціонування суспільних механізмів, а з іншого - залежать від стану суспільства у той чи інший історичний період. Соціальне виховання повинно досягати двох цілей: успішності соціалізації підростаючих поколінь у сучасних умовах і саморозвитку людини як субєкта діяльності і як особистості. Керувати виховним процесом - означає не лише розвивати і вдосконалювати закладене у людину природою, коректувати помітні небажані соціальні відхилення у його поведінці і свідомості, але інформувати у нього потребу у постійному саморозвитку, самореалізації фізичних і духовних сил, тому що кожна людина виховує себе перш за все сама, тут добуте самостійно - здобуте на все життя. соціальний виховання школа молодший Мета дослідження: теоретично дослідити умови, механізми соціального виховання у школі; розробити та експериментально перевірити систему соціально-педагогічних засобів соціального виховання дитини у школі.У процесі соціалізації дитина засвоює велику кількість знань про суспільство, суспільні відносини, соціальні статуси і ролі, норми і правила соціальної поведінки і багато іншого. Нагадаємо деякі положення з анатомії, фізіології, психології, педагогіки та інших дисциплін, які характеризують специфіку освоєння соціуму дитиною, які мають відхилення від норми. Розвиток мови повязаний у дитини з тривалим та важким процесом, в якому дитина вчиться володіти формами тієї мови, у атмосфері якого він розвивається. Найголовніший соціальний розвиток дитини відбувається у грі; за допомогою ігор діти знайомляться з різними соціальними позиціями, вживаються у світ інших людей, проникають в сутність взаємовідносин людей. Отже, у процесі фізичного і психічного дозрівання, входження у соціум, освоєння соціальних норм, ролей, позицій дитина набуває ціннісних орієнтацій і соціальних установ; у неї активно розвивається самосвідомість, відбувається творча її самореалізація, розкривається власний індивідуальний життєвий шлях.Разом з тим проблема змісту поняття «виховання» як би запрограмована на постійну новизну і актуальність, бо воно має принципіальне значення, тому що смислове наповнення цього поняття визначає основні підходи до цілей, задач і засобів педагогічної діяльності [9]. Її основною задачею було отримання систематизованих знань про дитину, необхідних для її виховання. У період 1917-1930 рр. Він застосовується у двох основних значеннях: перше - визначення державного органу, функцією якого було управління дитячими виховними та освітніми закладами; друге - передача суспільного досвіду від одного покоління до іншого [31]. Відомий педагог Н.Н.Іорданський у 1923 році опублікував книгу «Основы и практика социального воспитания», у котрій він виділив чотири погляди на сутність соціального виховання: перший - уся система виховання з усіма його сторонами (навчальні поняття, їх обстановка, організація дітей, спостерігання за їх самопочуттям, особистість учителя та ін.); другий - виховання як суспільне явище, яке спирається в організаційному відношенні на суспільні форми життя; третій - виховання соціальних інстинктів і навичок, створення соціального життя у навчальних заняттях дітей і в організації їх життя на основі самоврядування; четвертий - повязаний з соціальною педагогікою як науковою і практичною дисципліною. Причому вона намагалася розповсюдити свій вплив абсолютно на усі сторони і складники цього процесу: визначала стратегію виховання, уточнювала мету виховання на кожному етапі розвитку радянської держави, керувала підготовкою кадрів вихователів, координувала діяльність усіх соціальних інститутів які беруть участь у вихованні, спрямовувала розвиток усієї системи освіти, літератури, мистецтва, засобів масової інформації направляючи їх на посилення виховних функцій.В практиці сучасної школи, коли скінчилася ідеологія комуністичного виховання і утопія» всебічного розвитку особистості», здавалося, що у педагогів почалась розгубленість: як у вихованні підростаючого покоління обійтися без шкільного комсомолу і піонерії. Проте в останні роки зявилася практика педагогічних колективів, де школа вирішує не лише питання навчання і виховання, але й цілий ряд соціальних проблем дитини. Головним соціальним завданням школи залишається виховання Людини, Громадянина і здійснення права дитини на освіту [23]. Адміністрація школи, класні керівники, вихователі груп подовженого дня організовують дітям з малозабезпечених родин виділення матеріальної допомоги, безкоштовне харчування у школі.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ШКОЛА ЯК ПРОВІДНИЙ ЧИННИК СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

1.1 Сутність соціального виховання

1.2 Історія виховання

1.3 Соціальні завдання школи

1.4 Загальноосвітня школа як інститут соціалізації та виховання дитини

1.5 Вплив мікроклімату школи на соціалізацію підлітків

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАСОБІВ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ У ШКОЛІ

2.1 Прийоми педагогічної роботи з формування соціально-корисних якостей у дітей молодшого шкільного віку

2.2 Діагностика рівня соціальної вихованості молодших школярів

2.3 Робота з соціального виховання в початковій школі

Висновки до другого розділу

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ