Особливості поведінки засуджених похилого віку. Розкриття проблеми надання їм допомоги у педагогічній теорії, практиці та обґрунтування умов. Розробка та впровадження у діяльність виправних установ методики надання соціально-педагогічної допомоги.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ НАДАННЯ ДОПОМОГИ ЗАСУДЖЕНИМ ПОХИЛОГО ВІКУ У ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇНауковий керівник кандидат педагогічних наук, доцент, Супрун Микола Олексійович, Київський юридичний інститут Київського національного університету внутрішніх справ України, заступник начальника кафедри психолого-педагогічних основ роботи з персоналом. Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, Яковенко Сергій Іванович, Київський юридичний інститут Київського національного університету внутрішніх справ України, начальник кафедри юридичної психології; Захист відбудеться “20” грудня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01. в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м.Виходячи із цього доцільність дослідження соціально-педагогічних основ ресоціалізації людини похилого віку як у пенітенціарній установі, так і у постпенітенціарний період дають вагомі підстави для започаткування в Україні нового наукового напряму - пенітенціарна геронтологія. У його межах дисертаційне дослідження “Соціально-педагогічні умови надання допомоги засудженим похилого віку у виправній колонії” - це перша в Україні спроба розвязання означеної проблеми у теоретичному і практичному аспектах соціально-педагогічної діяльності щодо виправлення засуджених похилого віку, створення сучасної наукової бази соціального та педагогічного її забезпечення. У контексті нашого дослідження суттєва роль належить розвязанню проблем виправлення засуджених похилого віку у медичній, соціальній, правовій та психолого-педагогічній науках, де ця проблема розглядалася лише у концептуальному плані. Таким чином, необхідність вдосконалення соціально-педагогічної діяльності щодо виправлення засуджених похилого віку, створення сучасної наукової бази психологічного та педагогічного її забезпечення обумовили у теоретичному і практичному аспекті актуальність теми дослідження “Соціально-педагогічні умови надання допомоги засудженим похилого віку у виправній колонії”. Для уточнення вихідних позицій дослідження використовувалися положення Законів України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, Указу Президента України “Про програму “Здоровя літніх людей”, Кримінально-виконавчого кодексу України, Угоди про співробітництво Української Православної Церкви Київського Патріархату та Державного департаменту України з питань виконання покарань.У першому розділі “Допомога засудженим похилого віку як актуальна проблема соціальної педагогіки” основну увагу приділено теоретичним та методологічним положенням теми дослідження. У першому розділі також встановлено, що відповідно до статті 10 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 року № 3721-XII громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року. Водночас на Всесоюзному зїзді з вікової фізіології (Ленінград, 1965 р.) та Міжнародному симпозіумі з вікової періодизації (Москва, 1965 р.) до осіб похилого віку було віднесено жінок, вік яких становить 56-74 роки та чоловіків у віці 61-74 роки. Саме ці вчені першими обгрунтували актуальність проблеми ресоціалізації засуджених похилого віку, акцентуючи увагу на необхідності виваженого підходу персоналу виправної колонії до роботи із засудженими похилого віку. До першого типу віднесено 27 (15%) засуджених, котрі характеризуються гармонійністю всіх мотиваційних компонентів соціально-корисної діяльності: служінням суспільному обовязку, сформованістю та позитивною спрямованістю життєвих планів і цілей діяльності; до другого типу віднесено 62 (35%) засуджених, у яких інтерес до суспільної діяльності не відрізняється постійністю, невпевненість у своїх силах, недостатність сформованої уяви щодо конкретних цілей та способів її досягнення; до третього типу віднесено 80 (45%) засуджених, яким властивий низький рівень розвитку соціально-корисних мотивів діяльності, їх пряма залежність від випадкових і ситуаційних чинників, пасивність до трудової і суспільної діяльності, відсутність конкретних життєвих планів після звільнення; до четвертого типу віднесено 9 (5%) засуджених, у яких не сформовані соціально-корисні мотиви діяльності, а зміст мотивів діяльності не відповідає суспільним цілям і носить асоціальну спрямованість.