Класифікація, функції громадського простору. Передумови й практика формування громадського простору в містах. Основні взаємодії вимірів громадського простору. Рекомендації з реформування громадського простору міст відповідно до соціокомунікаційних вимог.
Аннотация к работе
Соціально-комунікаційна функція в громадському просторі міст.Мета статті - розкрити роль соціально-комунікаційних функцій у формуванні урбаністичних рішень громадського простору (ГП) міст, обґрунтувати рекомендації до його реформування й розвитку на основі вимог покращення умов спілкування. розкрити теоретичні й історичні передумови формування громадського простору в урбаністичній структурі міст, сформулювати методичні вимоги до дослідження соціальних комунікацій у містах; Цей простір «творить місто містом», визначає його характер, сприйняття й «відчуття» міста і конкретного місця. На нашу думку, доцільно розділити його за критеріями: соціальними (пізнання, навчання, спілкування); функціональними (рекреаційний, комунікаційний, житловий); геометричними характеристиками (розпланування, конфігурація, розміри); умовами (розташування в місті, природно-ландшафтні умови, режими функціонування та використання); за часовими характеристиками (історичний, з періоду історизму, сучасний). Шимко аналізує емоційний вплив розміру простору на людину [29], Б Гройс розглядає громадські та приватні простори [8]; К.У статті формулюється вимога розвинути основи формування громадського простору міст до рівня сучасної системної методології та нових вимог. Здійснено класифікацію, окреслено функції, розкрито структуру ГП та визначено місце соціокомунікаційної функції в цій методиці. На основі аналізу теоретичних та історичних передумов формування громадського простору встановлено, що методологічною основою дослідження й проектування соціальних комунікацій у ГП міст є системний підхід, що ґрунтується на пятивимірній моделі простору й розгляді всіх елементів (вимірів) у їх взаємозвязках. Визначено принципи єдності, індивідуальності та гармонійності, а також вимога системного підходу, коли обєкти, процеси і явища розглядаються як система в єдності звязків між ними, творячи ефекти поєднання й зберігаючи індивідуальні ознаки кожного з цих видів.