Розвиток господарства, ремесел та промислів, зародження в середині них мануфактурного способу виробництва - попередника великої машинної індустрії. Закріпачення та обезземелення селян Галичини та Західного Поділля. Розвиток фільваркового господарства.
Аннотация к работе
Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - першій половині XVII ст.Одночасно з відкриттям Америки й морського шляху в Індію небувале зростає попит на сільськогосподарську та промислову продукцію. Втягуючися в торгівлю із Західною Європою, шляхта проявляла щодалі більшу зацікавленість у багатих українських землях. Щоб поширити фільваркову систему й збільшити продуктивність панських господарств, у 1557 р. була проведена аграрна реформа, відома під назвою "Устава на волоки". Спеціально призначені ревізори переміряли землі й поділили їх на так звані волоки, ділянки землі розміром 16-21 га. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити щорічно грошовий чинш у розмірі 12 грошів, давати данину продуктами не менш як на 18 грошів.Протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. у різний час діяло 140 поташних буд, які істотно знищили лісові масиви. Магнати й шляхта засновували чимало рудень, особливо в поліських районах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Найважливішою рисою промислів XVI-першої половини XVII ст. стало зародження в середині них мануфактурного способу виробництва - попередника великої машинної індустрії. Окремі села (Дубечне на Волині, Високе на Перемишльщині та ін.) перетворювалися на спеціалізовані ремісничі центри по виготовленню тих чи інших товарів. Найбільше міст і містечок стояло в Київському та Брацлавському воєводствах, однією з причин чого була гостра необхідність захисту регіонів системою міських укріплень.Тут же на рубежі XV-XVI ст. активно впроваджується фільварковий тип господарювання і на селян накладається все більше днів панщини, тобто обовязкової праці селянина на полі свого пана. Зростання панщини неминуче супроводжується обмеженням прав селянина, зокрема на перехід від одного пана до іншого. Початок активному закріпаченню до тих пір особисто вільного селянства на землях, що перед укладенням Люблінської унії належали до Великого князівства Литовського, було покладено аграрною реформою 1557 р., коли впроваджувалася так звана "Устава на волоки". На українських землях "Уставу на волоки" було реалізовано лише в окремих районах Волині, зокрема на Кременеччині, Ковельшині, Піншині та Берестейщині. Процеси закріпачення селян, позбавлення їх землі та інтенсивного розвитку фільваркового господарства призводять до того, що на першу половину XVII ст. на західноукраїнських землях - в Белзькому, Руському та Подільському воєводствах - лише 15 % селян мали наділ, більший за половину лана, близько 33 % - півлана, близько 32 % - чверть лана і до 20 % - менше чверті лана.Найбільші вигоди від торгівлі природними багатствами України мали польські магнати й шляхта. Одержувані кошти йшли переважно на розкішне життя панства, частково вкладались в економіку Литви й Польщі, а Україна дедалі більше перетворювалася на сировинний придаток європейських країн. Надзвичайно важливою для розуміння подальшої логіки розвитку історії України є й та обставина, що поява польського панства на українських землях супроводжувалася й небаченим досі зростанням ролі в суспільному житті краю заможного єврейства.