Обґрунтування інституційної природи формування і розвитку соціального діалогу в демократичному суспільстві. Огляд взаємозв’язку політичних та соціальних трансформацій. Аналіз демократизації соціально-політичних процесів в громадянському суспільстві.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наукПолітичною наукою і практикою провідних європейських країн доведено важливу роль інституту соціального діалогу у становленні громадянського суспільства, налагодженні його паритетної взаємодії з державою. Тому виникає необхідність вивчення історичних передумов виникнення соціального діалогу як демократичного способу розвязання соціально-політичних конфліктів, місця і ролі соціального діалогу в процесі взаємодії громадянського суспільства і держави. Вже це одне повинно спонукати науковців досліджувати проблему, де за мету слід поставити і довести правило: інституціоналізовані групи з числа учасників соціального діалогу, використовуючи демократичні методи регулювання суспільних процесів, можуть найбільше сприяти демократизації всіх соціальних і політичних процесів, досягненню нового рівня життя, соціальної злагоди в суспільстві. Однак, багато в чому всі попередні наукові праці з зазначеної тематики - це, у переважній більшості, розгляд різних аспектів культури і механізму досягнення взаєморозуміння, в той час коли комплексне політологічне дослідження соціального діалогу як основного чинника консолідації зусиль і скоординованих дій органів влади, обєднань роботодавців і профспілок не потрапляли у центр дослідницького інтересу. вперше одержано висновки щодо можливостей застосування соціального діалогу у практиці соціально-політичного управління як фактора підвищення ефективності державної політики, залучення основних інститутів громадянського суспільства до взаємодії з органами державної влади, і подолання, таким чином, недосконалостей стандартних механізмів представницької демократії, що є оптимальним способом розвитку потенціалу самого державного управління, забезпечує можливість переходу від політичної конфронтації до співробітництва, вільного самостійного розгортання процесів консолідації суспільства;У становленні і розвитку такого діалогу виявилися зацікавленими як усі соціальні групи, так і держава, оскільки при цьому досягаються передумови політичної і соціальної стабільності суспільства, його прогресивного соціально-економічного розвитку. Це була своєрідна реакція на проблему регулювання відносин у суспільстві між підприємцем-власником, роботодавцем і найманим працівником, від шляхів розвязання якої залежали незмінність власності, міцність становища державної влади, стабільність самого суспільства. Цей напрям припускав збереження і тих, й інших за рахунок досягнення балансу інтересів мирним шляхом, ґрунтувався на концепції не революційного, а реформаторського, еволюційного перетворення суспільства, що забезпечує узгодження і реалізацію основних інтересів всіх зацікавлених сторін шляхом соціального діалогу. У третьому розділі “Еволюція ролі і функцій основних субєктів соціального діалогу у громадянському суспільстві в процесі їхньої інституціоналізації” автор доводить, що у формуванні інститутів громадянського суспільства важлива роль належить державі, коли вона через законодавчі механізми, економічні важелі і готовність до діалогу з інститутами громадянського суспільства створює середовище для задоволення потреб різних соціальних груп, вирішення соціальних проблем, повязаних із добробутом громадян. Четвертий розділ “Соціальний діалог як інноваційний засіб підвищення ефективності соціальної політики держави” розпочинається з аналізу підходу, який базується на закономірностях, коли в процесі будь-яких відносин між роботодавцями і працівниками, з одного боку, зберігається одвічна суперечність: власники бажають одержати максимальний прибуток в найкоротші терміни шляхом здешевлення робочої сили, а працівники, намагаючись одержати максимально високу зарплату, прагнуть дорожче продати робочу силу задля добробуту своїх сімей.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення проблеми підвищення ефективності соціального діалогу як основного чинника консолідації зусиль органів державної влади, обєднань роботодавців і профспілок з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та демократизації усіх сфер життєдіяльності суспільства. Соціальний діалог визначає базові засади ціннісних орієнтирів і політичних принципів побудови взаємовідносин між основними соціальними групами та їхніми політичними і громадськими організаціями у демократичному суспільстві. У широкому розумінні соціальний діалог - це паритетна конструктивна співпраця між громадянським суспільством (як окремою сферою суспільних відносин, в якій реалізуються приватні інтереси громадян та їхніх груп, котра існує паралельно з державою, однак прямо їй не підпорядкована) та державою (як виразником загальносуспільних інтересів).