Вивчення специфіки віртуалізаційних змін у сучасному українському суспільстві й можливості формування соціального знання. Виявлення генезису феномена критики й особливості його впливу на різні рівні соціального знання. Визначення критичної свідомості.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наукДисертація присвячена вирішенню наукової проблеми, яка полягає у невідповідності між існуючими в сучасному суспільстві потребами у формуванні соціального знання, що наближає обєктів соціального конструювання до істинного знання про процеси у суспільстві, що віртуалізується, з рівнем розробки категорії соціального знання в соціологічній науці в параметрах епістемологічного виміру. Основна категорія - “соціальне знання” - розглядається в епістемологічному вимірі з урахуванням пари амбівалентних властивостей обєктів і зовнішнього контексту. Теорія постконструктивізму спрямована на розуміння організації соціальної реальності як тієї, що конструюється активними субєктами соціальної системи з перерозподілом у ній знань по двох категоріях - знання соціальних конструкторів-проектувальників і знання користувачів (соціального знання користувачів). Соціальне знання визначено як комплекс самовідчуттів і усвідомлень реальності, необхідний для впевненості, і умови, що його (цей комплекс) створюють. Ключові слова: соціальне знання; віртуалізація соціальної реальності; субєкт-центрований конструктивізм; постконструктивізм соціального знання; епістемологічний вимір; концепція; критика; стадії соціалізації особистості; механізм формування соціального знання.У сучасних умовах знання використовуються для управління людьми, для реорганізації соціального порядку, при цьому таке поводження зі знаннями викликає в суспільстві як позитивну оцінку, так і негативну. Незадоволеність використанням знань в управлінні і маніпулюванні індивідами виникає особливо тоді, коли ефективність і продуктивність таких дій протиставляються знанням відповідних соціальних субєктів. Легалізація засобів соціального впливу, які можуть сприяти як приведенню до знання, так і підміні знання вірою, створює умови одночасного співіснування протилежних, взаємовиключних цілей і засобів використання знань. Знання включається в систему соціальної капіталізації, себто процесу накопичення соціального капіталу, у результаті чого сучасна соціологічна наука опиняється перед необхідністю вивчення феномена соціального знання і специфічних умов, що впливають на розподіл і перерозподіл знань у суспільстві. Знання як соціологічна категорія у категоріальному апараті соціології розробляється з початку її інституціоналізації як науки.Перший розділ - “Соціоісторична обумовленість соціального знання” - присвячено вивченню умов, у яких формується в суспільстві потреба в соціальному знанні. Розробку концепції соціального знання випереджає уточнення методичної частини дослідження й розробка теоретичної моделі опису й пояснення феномена соціального знання. Підрозділ “Стратегія дослідження феномена “соціальне знання” присвячено визначенню алгоритму дослідницьких процедур у встановленні сутності поняття “знання” і його особливого типу - “соціальне знання”. Доведено, що знання, як найскладніший комплекс, включає в себе властивості і особливості: обєкта (явища або предмета, що означується); субєкта, включеного в пізнання; джерела пізнавального імпульсу; способів одержання знання. У результаті, соціальне знання одержує визначення як за тривалий період обумовлений результат накопичення знання і його розподілу в суспільстві таким чином, що у відповідь на використання наукових і інших знань субєктами соціоконструктивістської діяльності, в суспільстві сформувалася потреба в розпізнаванні змістів (задумів) цієї діяльності.У дисертації на основі проведених досліджень здійснено вирішення наукової проблеми і на концептуальному рівні розроблено поняття “соціальне знання”, яке забезпечить пояснення сучасних тенденцій впливу знань на соціальну організацію. Дослідження в області знання сприяли закріпленню в науковому дискурсі цілого ряду понять із семантичного поля “знання” (мудрість, розум, свідомість, мислення, інтелект), що створювало труднощі в дослідженні соціального знання. Показано, що вивчення різних сторін феномена “знання” відбувалося в історії людства в послідовній зміні від релігійно-філософських уявлень про знання - до психологічних підходів у вивченні розумових, інтелектуальних і пізнавальних процесів і - пізніше - до соціологічних підходів. Дана модель опису й пояснення використання знань спрямована на розуміння організації соціальної реальності як тієї, що конструюється активними субєктами соціальної системи з перерозподілом у ній знань по двох категоріях - знання соціальних конструкторів-проектувальників і соціального знання (знання „користувачів”).