Дитячі будинки - найбільш реальна форма опіки над дітьми в умовах громадянської війни 20-х років ХХ століття. Декларації Народного комісаріату освіти, що визначали основні засади соціального виховання в радянській Україні в даний історичний період.
Аннотация к работе
Крок за кроком школа завдяки відомим громадським діячам, керівникам освітньої галузі, ученим, педагогам-практикам досягала успіхів, втілювала і втілює кращі вітчизняні й світові інноваційні здобутки в освіті та вихованні дітей і молоді. Основні засади соціального виховання в Україні визначалися Декларацією Народного комісаріату освіти УСРР «Про соціальне виховання дітей» (1.07.1920 р.) [1, 9], яка була видана цим уповноваженим державним органом країни як відповідь на декрет від 1 лютого 1919 р. Одним із перших кроків урядовців стало створення на початку 1919 р. відділу соціального виховання, який і став у подальшому основою реалізації нагальних питань захисту й допомоги дітям у їхній освіті, навчанні й вихованні. За Декларацією визначалися провідні напрями освітньої політики уряду України: соціальне забезпечення, охоплення навчанням і вихованням без винятку всіх дітей, особливо безпритульних. Так, на ІІ Всеукраїнській нараді з освіти (17-25 серпня 1920 р.) було схвалено резолюцію «Про соціальне виховання», у якій наголошувалося на необхідності реалізації ідеї державного виховання через систему соціального виховання «єдино доцільну й неминучу», підкреслювалося, що «... основною формою соціального виховання є дитячий будинок», у якому діти перебувають від народження до 15-16-ти років, а для підлітків трудовий будинок; основний виховний метод за резолюцією трудовий [8, с.