Люди літнього та старого віку як соціальна спільність, їх участь в житті сучасного суспільства, оцінка ставлення в зарубіжних країнах. Основні завдання та напрямки соціальної роботи з людьми похилого віку, аналіз компетентності соціального робітника.
Аннотация к работе
Соціальна робота з людьми літнього та старого віку Вступ Соціальна робота з людьми похилого віку (людьми пізньої дорослості) займає пріоритетне місце в системі соціального захисту населення. Пізня дорослість по праву займає важливе місце в житті людини. На думку американських дослідників, якщо вважати, що цей період починається після 60 років, то для окремих людей він може тривати ще 40 років. У різних суспільствах старі люди часто сприймаються крізь призму стереотипів. За результатами опитувань населення в різних країнах світу, виявилось, що існують як позитивні, так і негативні уявлення про старих людей, що впливає на ставлення до них суспільства. Негативні стереотипи: більшість старих людей бідні; більшість старих людей не можуть звести кінці з кінцями через інфляцію; у більшості старих людей є житлові проблеми; старі люди, як правило, слабкі та хворі, старі люди не є політичною силою і потребують захисту; більшість старих людей погано справляється з роботою; працездатність, продуктивність, мотивація, здатність сприймати новизну, творча активність у них нижчі, ніж у молодих працівників; у старих людей знижуються інтелектуальні здібності, погіршується память, у них нижча здатність до навчання; старі люди часто інтелектуально регідні і догматичні; більшість з них закостеніли у своїх звичках і не здатні їх змінювати; більшість із старих людей живуть в соціальній ізоляції і страждають від самотності, утримуються в будинках для престарілих. Позитивні стереотипи: старі люди належать до досить заможної частини населення, працюючі члени суспільства щедро забезпечують їх пенсіями і допомога ми; старі люди є потенційною політичною силою, вони голосують і беруть участь у політичному житті, вони єдині у своїх переконаннях і їх багато; старі легко сходяться з іншими людьми, вони добрі і привітні; більшість з них вирізняється зрілістю, життєвим досвідом і мудрістю, вони цікаві люди; більшість старих людей вміють слухати і особливо терплячі до дітей; більшість старих людей характеризуються добротою і щирістю щодо своїх дітей і онуків; науковий інтерес до проблем старості зявився у зарубіжних дослідженнях в 60-х роках минулого століття. Основними напрямами соціальної роботи є: виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов для прояву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; розяснювальна робота серед близьких і різних людей похилого віку. Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання: 1) розглянути людей літнього та старого віку як соціальна спільність; 2) дослідити участь людей літнього віку в житті сучасного суспільства; 3) проаналізувати правовий захист престарілих людей; 4) охарактеризувати ставлення до людей похилого віку у зарубіжних країнах; 5) розглянути основні завдання та напрямки соціальної роботи з людьми похилого віку; 6) дослідити соціальну роботу з людьми літнього та старого віку; 7) проаналізувати обслуговування громадян похилого віку в будинках-інтернатах та територіальних центрах; 8) охарактеризувати компетентність соціального працівника в роботі з людьми похилого віку. Значне збільшення частки людей літнього і старого віку в загальній структурі населення впливає на багато сфер життєдіяльності суспільства, торкаючись галузей політики, економіки, медицини, громадсько-соціальних інститутів. За даними ООН, у 1950 р. у світі проживало приблизно 200 млн. людей віком 60 років і старше, а в 1975 р. їх кількість зросла до 550 млн. За прогнозами, до 2025 р. чисельність людей старше 60 р. досягне 1 млрд. 100 млн. людей, тобто, порівняно з 1950 р. їх число зросте більше, ніж в 5 раз, тоді як все населення планети збільшиться лише в 3 рази [5, 221]. Тому більшість з них приходить до висновку, що сутність віку не зводиться лише до тривалості існування, яке вимірюється кількістю прожитих років. Інша група - люди віком 75-80 років і старші, з повною втратою працездатності, частковою чи повною втратою здатності до самообслуговування. У нинішній період набуває поширення теорія активності, прихильники якої стверджують, що старіючі люди, розлучаючись зі своїми ролями, відчувають свою непотрібність в суспільстві. Люди цього віку перестають виконувати суспільні функції, вони стають самі собою, набуваючи самоідентичності. Концептуальні погляди ООН на місце і роль людей були відображені в Принципах ООН щодо людей похилого віку, прийнятих Генеральною Асамблеєю у 1991 р. Ці принципи зумовлюють забезпечення людей похилого віку: • продуктами, житлом, одягом і медичним обслуговуванням; можливістю займатися діяльністю, яка приносить дохід, жити у безпечних умовах із урахуванням особистих нахилів і стану, який змінюється, перебувати якомога більше в домашніх умовах; можливістю брати участь у розробці політики, яка торкається їх благополуччя, і створювати власні рухи та асоціації; • доглядом і турботою з боку сімї і общини, медичним обслуговуванням з метою підтримки чи відновлення оптимального рівня фізичного, психічного