Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями - Курсовая работа

Дані Всесвітньої організації охорони здоровя (ВООЗ) свідчать, що кількість таких людей у світі досягає 13% (3% дітей народжуються з вадами інтелекту та 10% дітей з іншими психічними та фізичними вадами). В Україні, за даними офіційної статистики, за загальної чисельності постійного населення 45 млн. 598 тис. кількість інвалідів станом на 1 січня 2011 року досягла 2 709 982 особи, у тому числі дітей - інвалідів - 165 121 особа. В Україні щороку понад 18 тисяч дітей стають інвалідами [15, c.56]. Сьогодні у літературі ми зустрічаємо таке визначення інвалідності: "Інвалід - це особа, яка має порушення здоровя зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням внаслідок травм чи дефектів, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність його соціального захисту." Заслуговує на увагу той факт, що поряд із поняттями «інвалід», «інвалідність» використовуються в суспільстві такі дефініції, як: «люди з особливими потребами», «люди з обмеженими фізичними можливостями», «люди з інвалідністю», «люди з функціональними обмеженнями».Дослідження історичного аспекту соціальної реабілітації дає змогу правильно оцінити значення кожного етапу для подальшого розвитку теорії соціальної реабілітації, узагальнити сучасну практику і виявити причини сучасного стану цієї галузі педагогічної науки. Обсяг такої допомоги залежав від багатьох факторів, передусім стану розвитку економіки, виробничих сил суспільства і характеру виробничих відносин, визначався політичним, моральним, релігійним світоглядом, станом розвитку науки, охорони здоровя культури, освіти. В історії розвитку соціальної допомоги особам з відхиленнями розвитку можна виділити чотири основні етапи: монастирський, медичний, лікувально-педагогічний та етап інтеграції у суспільство. Монастирський етап (Х - середина XVIII ст.) Історія опікунства дітей з вадами психічного чи фізичного розвитку в Україні сягає давніх часів. Є докази, що в Києво-Печерській лаврі вже в першій половині XI ст. відкрився притулок для дітей, у якому, окрім сиріт, хворих та убогих, перебували й так звані калічні діти (глухі, сліпі, розумово відсталі).У межах соціальної моделі інвалідність розуміється як скорочення здатності людини «соціально функціонувати та визначатися у суспільстві», а також як «обмеження життєдіяльності». Ця модель передбачає вирішення проблем, повязаних з інвалідністю, через створення системи соціальних служб, обовязком яких має бути надання допомоги людям з функціональними обмеженнями. Політико - правова модель розглядає проблеми у контексті захисту прав хворої людини нарівні з іншими брати участь у суспільному житті й наголошує на обовязку держави та суспільства сприяти усуненню соціальної несправедливості, не допускати дискримінації. Відповідно до цього, найголовнішим обовязком держави щодо інвалідів має бути забезпечення соціальної захищеності, створення умов для індивідуального розвитку, реалізації творчих та виробничих можливостей і здібностей у відповідних державних програмах, надання їм соціальної допомоги в усіх видах діяльності, усунення перешкод у реалізації прав на охорону здоровя, праці, освіти, житлових та інших соціально-економічних прав (законодавчі акти) [9,с.16-20]. Створення рівних можливостей для інвалідів означає, що кожна людина має право на життя, навчання, виховання і працевлаштування разом зі своїми ровесниками, не інвалідами.Основу правового захисту людей з інвалідністю становлять міжнародні стандарти щодо забезпечення прав і гарантій соціального захисту дітей-інвалідів і дорослих людей, що відображені в документах Організації Обєднаних Націй: Декларації прав дитини (1959 p.), Декларації соціального прогресу та розвитку (1969 p.), Декларації про права розумово відсталих осіб (1971 p.), Декларації про права інвалідів (1975 p.), Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів (1981 p.), Конвенції про права дитини (1989 p.), Всесвітній декларації щодо забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей (1990 p.), Принципах захисту психічно хворих і покращання психіатричної допомоги (1991 p.), та інших документах. Мета правил - забезпечити таке становище, коли дівчатка і хлопчики, чоловіки і жінки, які є інвалідами, мали б ті самі права й обовязки, що й інші члени суспільства. У "Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів" визначаються цільові галузі для створення рівних можливостей: доступність, освіта, зайнятість, підтримка прибутків і соціальне забезпечення, сімейне життя і свобода особистості, культура, відпочинок і спорт, віросповідання. У спеціальному законодавстві права інвалідів урегульовані шляхом : 1) прийняття окремого закону, що стосується виключно інвалідів (Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p.; Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16 листопада 2000 р. 2) включення питань, що стосуються інвалідів, до галузевих законів (Законів України "Про ох

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

1.1 Історичний розвиток суспільної допомоги дітям з особливими потребами

1.2 Сутність та проблеми соціальної реабілітації дітей-інвалідів

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ТА засоби соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями

2.1 Законодавчі акти як необхідна умова соціальної реабілітації інвалідів

2.2 Особливості роботи соціального педагога

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ