Риси марксистської парадигми. Характерна риса парадигми "перетворення". Розділи марксистської соціальної психології. Позиція соціальних психологів, які працювали в парадигмі перетворення. Особиста наукова сумлінність О. Будилової як історика науки.
Аннотация к работе
Соціальна психологія в СРСР. Марксизм Парадигма перетворення свідомо орієнтується на конкретну соціально-філософську систему як єдину основу теорії, експерименту й практичного застосування. Історичний парадокс цієї схеми полягає в тім, що породжена їм соціологічна теорія, ставши офіційною ідеологією, на практиці виключала в остаточному підсумку застосування самого методу, починаючи з аналізу соціальних конфліктів і протиріч у соціалістичному суспільстві й кінчаючи дослідженнями внутрішніх психологічних конфліктів радянської людини. Суспільна психологія повинна вивчатися «як діяльність нервово-мозкової системи людини, що працює в процесі праці, боротьби й виробництва і єднальної в цій діяльності колективне поводження людських груп і мас» (М. Рейснер). Це «психологія мас, націй, колективів, її динаміка залежно від економічних і політичних умов»; наука «про соціально-історичну типологію людей, про різні форми між людських взаємин» (Кузьмін, 1963); вона вивчає «зміну психічної діяльності людей у групі, психічна взаємодія й взаємовплив людей, динаміку їхнього розвитку» (Мясищев, 1963); «має справа із психічними явищами, з рисами й особливостями особистості, що виникають в області суспільних відносин людини» (Шорохова, Мансуров, Платонов, 1963); вивчає «як особливості групової, колективної й масової психології, що проявляються в сукупній діяльності людей, їхньому спільному поводженні, переживаннях і способах психологічного спілкування один з одним, так і особливості поводження й психічного стану індивіда в групі, колективі й масі» (Паригин, 1971); вона вивчає «закономірності відбиття суспільного буття в індивідуальній і суспільній свідомості» (Предвечний, Шерковин, 1975); «шар суспільної свідомості, головним чином, не оформлений ідеологічно» (Горячова, Макаров, 1979); її предмет - «вивчення дії суспільних відносин у реальних міжособистісних, конкретних, колективних, групових і особистісних відносинах» (Абульханова, 1978); «вивчення закономірностей поводження й діяльності людей, обумовлених їхнім включенням у соціальні групи, а також психологічних характеристик самих цих груп» (Андрєєва, 1981).