З’ясування специфіки соціальної мімікрії через установлення її ґенези та розкриття соціологічного змісту як універсального соціального феномена. Аналіз призначення соціальної мімікрії в суспільному житті. Вивчення соціальної технології мімікріювання.
Аннотация к работе
Національна академія наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наукНауковий консультант - доктор філософських наук професор Суїменко Євген Іванович, Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України Сохань Лідія Василівна, Інститут соціології НАН України, радник при дирекції доктор соціологічних наук, професор Афонін Едуард Андрійович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри політології доктор соціологічних наук, професор Куценко Ольга Дмитрівна, Харківський національний університет імені В.Н. Захист відбудеться „_22__” квітня 2005 року о _10_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул.Реформування політичних і соціально-економічних систем у пострадянських країнах суттєво вплинуло на адаптаційні практики як окремих індивідів, так і груп, спільнот, соціумів. Це досить часто призводить до того, що адаптаційні технології набувають маскувального (імітаційного) характеру, тобто породжують соціальну мімікрію, яка, у свою чергу, може призвести до деструктивних, а подекуди і згубних для суспільства явищ. Тому актуальність дослідження соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності обумовлюється передусім суспільною потребою зясування не лише глибинної її сутності, детермінант, форм проявів, а й наслідків соціальної мімікрії як маскувальної (імітаційної) поведінки людей, що здійснюється ними в процесі їх пристосування до змін, трансформацій та кризового стану. Не менш важливою є також наукова необхідність теоретичного обґрунтування і методологічного забезпечення теорії соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності людей, оскільки в контексті соціологічної науки це явище поки що залишається практично не дослідженим. Однак у працях названих дослідників поняття „соціальна мімікрія” використовується метафорично, а саме явище розглядається здебільшого як захисний спосіб виживання людей у нових і несприятливих для них умовах, не обґрунтовується його сутність та зміст, не досліджується ґенеза та форми існування, не розглядається механізм функціонування на індивідуально-особистісномо та соціально-груповому рівнях.За критерієм збігу/незбігу ціннісно-нормативної системи адаптанта та легітимно-домінуючої ціннісно-нормативної системи соціуму в роботі виокремлюються три форми соціальної адаптації: соцієтально-адекватна (збіг ціннісних орієнтацій адаптанта та соціальної системи); соцієтально-неадекватна (неприховане протиставлення особистісної системи ціннісних орієнтацій соцієтальній) та мімікрійна (приховування шляхом маскування особистісної нормативно-ціннісної системи під соцієтальну). Мімікрійна адаптація (предмет дослідження) здійснюється через соціальну мімікрію, під якою розуміється такий специфічний адаптивний спосіб поведінки, сутність якого полягає у свідомому прагненні людини (групи) реалізувати в оточуючому середовищі уявно створену маскувально-імітаційну поведінку (діяльність), щоб пристосуватися до встановлених вимог, приписів та норм з метою виживання або гараздування. Логічна субординація соціальної мімікрії та адаптації полягає у тому, що: по-перше, соціальна мімікрія є адаптивним способом життєдіяльності переважно тих соціальних субєктів, ціннісно-нормативні системи яких не збігаються (суперечать) легітимно-домінуючій системі соціуму; по-друге, соціальна мімікрія - це не тільки адаптація, а ще й певний спосіб досягнення успіху, гараздування; по-третє, з одного боку, соціальна мімікрія є вужчим поняттям, ніж адаптація, оскільки вона є одним із способів її формування, структурування та функціонування; а з іншого - ширшим, тому що має універсальний характер: вона властива певним соціальним субєктам у будь-якому суспільстві, на будь-яких етапах його розвитку, у всіх сферах життєдіяльності (політичній, соціально-економічній, трудовій, родинно-побутовій тощо). Отже, соціальна мімікрія є універсальним соціальним феноменом, що характеризується: а) просторово-часовою інваріантністю, суть якої полягає в тому, що для соціальної мімікрії як для адаптивного способу життєдіяльності завжди є місце в соціальному просторі та часі; б) певними історичними типами на всіх етапах розвитку людства, які змінюються, удосконалюються завдяки розвитку розуму людини в конкретних історичних умовах: політичних, соціально-економічних та соціокультурних; в) усеохоплюючим характером: існує як суспільне явище від передумов суспільних відносин до їх можливих трансформацій у майбутньому, маючи також аналоги в природному середовищі (біологічну та фенотипову мімікрії).