Етапи соціалізації в традиційній культурі українців, особливості і характер кожного з них. Соціалізація молоді в межах функціонування парубочих та дівочих громад як завершального етапу на шляху до набуття статусу повноправного суб’єкта сільської громади.
Аннотация к работе
Соціалізація статевовікових груп в традиційній культурі українців другої половини XIX - початку XX ст.Проблеми, що виникають у звязку з побутуванням молодіжних неформальних груп, фанклубів, маргінально-кримінальних угруповань, зокрема, дитячих безпритульних, змушують глибше їх вивчати, звертаючись до вікового досвіду традиційної культури в галузі соціалізаційних моделей, форм інкорпорації дітей, підлітків та молоді в різні види трудової, ритуальної та громадської діяльності. Нагальною потребою виступає дослідження та фіксація тих пластів традиційної культури, що стосуються універсальних явищ людського життя. В нинішніх умовах, коли існують суспільні проблеми у сфері виховання дітей та молоді, виникає необхідність вироблення належної державної політики щодо їх повноцінного розвитку, зокрема, захисту найбільш вразливих категорій дітей (покинутих, сиріт, дітей-інвалідів та ін.). З огляду на це, історико-етнографічні дослідження мають адекватно відповідати на нагальні суспільні запити, насамперед, що стосується вивчення існуючих в традиційній культурі українців підходів до виховання, соціальної інтеграції підростаючого покоління тощо. Особливо, це стосується необхідності провадження студій, які б торкалися питань соціалізації дітей та молоді як початкових ланок у статевовіковій структурі нашого народу, що є ключовим для розуміння механізмів функціонування та самовідтворення будь-якої культури загалом.У підрозділі «Дослідження побуту дитини та молоді в українській історико-етнографічній науці» проаналізовано та систематизовано наукові праці, повязані з вивченням проблематики дитинства та юності, статевовікової стратифікації в українській етнографії. Окремі питання, повязані з процесами соціалізації дітей та молоді в традиційній культурі українців, стають обєктом та предметом уваги дослідників тільки наприкінці XIX - початку XX ст. Відносно ж іншої групи: парубків та дівчат, то її вивчення повязується з іменами таких дослідників, як В. Незважаючи на описовий та фрагментарний характер подібних досліджень, в роботах цих етнографів вперше було вказано на необхідність вивчення статевовікової стратифікації традиційного українського суспільства на прикладі розгляду дитячої та молодіжної групи. У своїх дослідженнях дослідниця виділяє дві підкатегорії - «вік біологічний» та «соціальний», де перший визначається як ознака, на основі якої індивіди за їх фізичним станом обєднують у групи, що не мають соціальних функцій, а другий - як критерій, за допомогою якого індивіди у відповідності з їх фізичною готовністю до соціальної діяльності, здійснення певних суспільних функцій, організовуються у соціально значущі корпоративні групи, які функціонують у межах соціальної організації.