Розглядання системи просвітницько-педагогічної діяльності Х.Д. Алчевської, аналіз ролі методичного центру в розв"язанні питань соціалізації особистості учнів, та поглядів щодо місця педагога в системі розвитку та вдосконалення індивідуальності вихованця.
Аннотация к работе
Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукЗахист відбудеться 26 червня 2001 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.19 Харківського національного університету ім. З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. Проаналізовано місце і роль методичного центру в розвязанні питань соціалізації особистості учнів. Узагальнено методику формування, засвоєння й творчого використання найбільш цікавих і корисних прийомів та технологій, що діалектично постають з дослідження просвітницько-педагогічної діяльності Х.Д. Алчевської. Обосновано, что для институтов “внешкольного образования” преодоление неграмотности выступало не целью, а средством образования, развития и совершенствования личности учащихся, в то время как иерархическая система государственных школ ставила главной задачей социализации населения сохранение и укрепление социального неравенства, ограничение доступа к овладению основами наук и культурными ценностями людей “неблагородного” происхождения.Звернення сучасних дослідників до історії соціальної педагогіки, переоцінка деяких історичних фактів та персоналій допомагають по-новому переосмислити здобутки соціально-педагогічних досліджень та скористатись ними для формування та вдосконалення нових освітніх технологій в умовах соціальних перетворень в Україні, повязаних із становленням її суверенітету. Розбудова нової, демократичної, сильної і незалежної України в процесі переходу до громадянського суспільства надалі не може успішно відбуватися без соціально активних, творчих людей, рівноправних взаємостосунків між суспільством і владою, де суспільні самоорганізовані утворення беруть на себе все більше відповідальності за наше майбутнє, ініціюють та виконують самостійні, за партнерськими угодами з установами влади проекти перетворення усіх сторін життя населення країни на краще, зокрема і в сфері освіти, особливо щодо проблеми соціалізації особистості. На сучасному етапі в процесі формування концептуальних та організаційних засад освітньої галузі в Україні з урахуванням умов ринкової моделі розвитку суспільства постають питання щодо становлення, подальшого розвитку і саморозвитку вихованця, здобуття ним соціального досвіду, формування потреби в активному, раціональному, свідомому ставленні до засвоєння і відтворення культурних цінностей і соціальних норм. Згідно з програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття) створення умов для реалізації та самореалізації такої особистості становить один із пріоритетних напрямків реформування освіти. Троцко з позицій оновленої парадигми освіти і виховання пропонуються нові підходи до розвязання цих питань через повагу власної гідності кожного вихованця, врахування індивідуальних особливостей, запитів та інтересів учня і вчителя, спрямування зусиль на подальший розвиток особистісної культури педагога, формування інноваційного стилю його діяльності, що генерує нову стратегію субєкт-субєктного виховання та сприяє формуванню компетентної, самостійної, відповідальної, з чіткими громадянськими позиціями індивідуальності, здатної до оновлення суспільства, забезпечення державності України, розвитку її економіки та культури.У першому розділі - “Соціальні орієнтації та настанови діяльності прогресивних освітян на рубежі ХІХ-ХХ ст.” - на основі вивчення й аналізу літературних праць, підручників, методичних посібників показано сутність поглядів дослідників-фундаторів зарубіжної та вітчизняної думки на зміст поняття “соціалізація” та його співвідношення з процесами навчання та виховання. Прилучення, засвоєння, присвоєння системи знань, норм, цінностей, соціального досвіду, соціальних якостей і рис, соціальних ролей, зразків і психологічних механізмів поведінки вітчизняні дослідники визнають змістом і результатом соціалізації; агентами соціалізації - осіб, у взаємодії з якими проходить життя людини; основними соціальними інститутами - сімю і школу; засобами - систему освіти та виховання. Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних авторів показав, що серед вчених не існує єдиної точки зору відносно визначення змісту поняття “соціалізація”, внаслідок чого його можна вважати відкритим й підходити до відомих визначень як до тимчасової згоди між дослідниками. Спираючись на підтримку передової частини громадськості, освітяни ІІ половини ХІХ ст. шукали нових шляхів у педагогічній справі, виступали за створення школи, заснованої на принципах гуманізму, людяності, демократизму й рівності, намагались реалізувати новий зміст, форми і методи навчально-виховної роботи, ставили за мету поліпшення навчання та поширення освіти в народі.