Види перекладу, форми та методи роботи з ним. Перші спроби перекладу сонетів Вільяма Шекспіра українською мовою в ХІХ-ХХ століттях та в сучасний період. Визначення структурно-семантичних особливостей та стилістичних функцій художніх текстів оригіналу.
Аннотация к работе
Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні аспекти перекладу 1.1 Види перекладу, типи, форми та методи роботи з ним 1.2 Особливості перекладу поетичних творів Розділ 2. Переклади сонетів Вільяма Шекспіра в Україні 2.1 Перші спроби перекладу сонетів Вільяма Шекспіра українською мовою в ХІХ ст. 2.2 Шекспірові сонети в українських перекладах ХХ століття 2.3 Переклади сонетів Вільяма Шекспіра в сучасній Україні Розділ 3. Використання перекладу під час вивчення творів Вільяма Шекспіра в школі 3.1 Методика роботи з художнім перекладом у школі 3.2 План-конспект уроку Висновки Список використаної літератури Вступ Творчість Вільяма Шекспіра посідає, безсумнівно, видатне місце у скарбниці світової літератури й культури в цілому. Незважаючи на те, що твори Вільяма Шекспіра, зокрема його збірка «Сонети», неодноразово перекладалися українською мовою у різні періоди, їхні структурно-семантичні, культурологічні та прагматичні особливості є недостатньо вивченими. Актуальність дослідження постає з потреби ґрунтовного фахового аналізу перекладів сонетарію Шекспіра в Україні, що суттєво розширить наші уявлення про тенденції розвитку вітчизняного перекладознавства, дасть можливість з’ясувати чимало питань, пов’язаних зі сприйняттям творчості англійських поетів національною культурою. Мета роботи - визначити структурно-семантичні особливості та стилістичну функцію художніх текстів оригіналу та перекладів, звертаючи увагу на перекладацькі прийоми та трансформації, що відбулися, а також на можливу прагматичну адаптацію перекладу. Наукова новизна роботи полягає у спробі комплексного аналізу особливостей перекладу сонетів В. Шекспіра в Україні у світлі досягнень сучасної науки та із залученням до матеріалу студії маловідомих зразків перекладацької спадщини поетів діаспори, а також найновіших перекладів, що з’явилися упродовж останнього десятиліття. Крім того, вони можуть бути використані на уроках англійської мови у спеціалізованих навчальних закладах з поглибленим вивченням англійської мови та уроках світової літератури в загальноосвітніх школах. За визначенням термінологічної енциклопедії «Сучасна лінгвістика», переклад у першому значенні є «цілеспрямованою лінгвопсихоментальною діяльністю особистості перекладача як рекреативної системи, що поєднує в одному перетворювальному процесі дві фази: інтерпретацію оригінального тексту та породження на підставі цієї інтерпретації тексту-перекладу» [44, с. Під перекладом у другому сенсі цього слова розуміється «результат перекладацької діяльності, представлений текстом перекладу у фіксованій (письмовій) і нефіксованій (усній) формі» [44, с.453]. За визначенням харківського перекладознавця радянського часу О. Фінкеля, автора першої на теренах колишнього СРСР монографії з теоретичних питань перекладознавства «Теорія й практика перекладу» (1929), основною метою всіх перекладів є «ознайомлення читача, що належить до однієї мовної групи, з літературними творами, що їх написано іншою мовою» [47, с.7]. Переклад як процес і як результат є об’єктом дослідження спеціальної філологічної галузі - перекладознавства (або теорії перекладу), яке є досить розвиненою та розгалуженою наукою. Зважаючи на це, культуролог В. Руднєв розмежовує синтетичний переклад, завданням якого є примусити читача забути, що перед ним переклад, й аналітичний переклад, мета якого зворотна - «не дати читачеві забути, що перед ним переклад з іноземної мови, яка зовсім по-іншому категоризує та концептує довкілля» [44, с.452]. За даними відомого радянського перекладача М. Лоріє, ще в 30-ті роки минулого століття представники формалістичної школи перекладу були дуже близькі до такої позиції, рекомендуючи і практикуючи транскрибування таких лексем, як «уотермен», «аттерні», «боб» (у значенні «шилінг»). Дослідник наводить приклади античних (Цицерон, Квінтіліан), російських (Тредьяковський, Ломоносов, Сумароков) поетів, які поліпшували свій власний стиль за допомогою перекладів інших поетів або вирішували спірні теоретичні питання, беручи за матеріал саме переклади. В українській поетичній перекладацькій традиції величезне значення мають переклади П. Куліша, який «старанно засвоював мотиви і форми як західно-європейських, так і російських поетів, розвивав велику перекладацьку працю»; М. Старицького, що перекладав поезію Некрасова, Пушкіна, Лермонтова; І. Франка, перекладацька діяльність якого була надзвичайно широкою та деякі зразки якої розглядатимуться докладніше у наступному розділі. Поет-перекладач намагається оптимально перекодувати вихідну інформацію на іншу мову.