Організація, техніка, технологія та обсяги виварки солі, управління промислами. Ринки збуту та прибутки від реалізації солі. Становище і робочі кадри солеварень. Участь солеварів і місцевого населення у козацьких повстаннях XVII-початку XVIIІ ст.
Аннотация к работе
Міністерство освіти і науки України Донецький національний університет Донецьке відділення Наукового Товариства ім. Шевченка Український культурологічний центр Соляні промисли Донеччини в XVII - XVIII ст. Донецьк, 2005 ЗМІСТ Вступ Розділ І. Техніка, технологія та обсяги виварки солі Розділ ІІІ. Участь солеварів і місцевого населення у козацьких повстаннях другої половини XVII - початку XVIIІ ст Висновки Посилання та примітки Додатки Джерела та література Список скорочень та рідковживаних слів ВСТУП Донбас відомий як в Україні, так і далеко за її межами не тільки як край вугілля і металу, але й як основний виробник усіх видів солі. Однак проблема розвитку соляної промисловості Донбасу не була предметом спеціального наукового дослідження, хоча в різний час привертала увагу як вчених, так і краєзнавців. У статті, присвяченій соляним промислам краю, початковий етап у розвитку солеваріння в регіоні він повязував з будівництвом, укріпленого Соляного містечка на р. Казенний Торець), датуючи його приблизно 1675 роком1. Більш достовірні відомості у його статті стосуються витоків соляних промислів на р. Бахмут. Правда, відкриття місцевих соляних джерел він приписував торським солеварам. Особливий інтерес у статті А. Скальковського заслуговує спроба на підставі доходів, одержуваних казною від продажу донецької солі, визначити обсяг її виробництва. Спираючись на записку Г.Ф.Юнкера, автор дійшов висновку, що на торських і бахмутських соляних заводах щорічно вироблялося близько 1 200 000 пудів солі2. Ці ж висновки він повторив і в монографії, присвяченій дослідженню проблем заселення і господарського розвитку Південної України у ХVІІІ - першій половині ХІХ ст.3 Дослідник церковної історії регіону - харківський і бєлгородський архієпископ Філарет, описуючи м. Тор соляні заводи існували вже в 1650 р.4 Таким чином, провідні дослідники історії Південно-Східної України ХVІІІ - першої половини ХІХ ст., хоча і торкнулися питань розвитку соляних промислів нинішнього Донбасу в початковий період, однак не змогли дати відповіді на питання про витоки та основні етапи розвитку соляних промислів регіону. Важливе місце Торським і Бахмутським соляним промислам відвів у своїх працях професор Харківського університету Д.І.Багалій, що вивчав заселення, господарський і культурний розвиток Слобідської України. Витоки соляних промислів на Торі він відносив до кінця ХVІ ст., припускаючи, що монахи Святогірського монастиря, українські козаки й російські служилі люди, що зводили Цареборисівську фортецю при гирлі р. Оскол в 1599-1600 рр., поряд з іншими промислами, займалися також і виваркою солі на Торських соляних озерах, а заодно й охороняли їх від набігів татар5. Особливої уваги заслуговують повідомлення про розвиток соляних промислів у Донецькому краї, зібрані колективом авторів у багатотомному виданні Росія. Хоча вони розкидані в багатьох розділах цього видання, але все ж таки на їх підставі можна визначити як основні етапи в розвитку промислів, так і до деякої міри техніку та технологію солеваріння. Аналіз поміщених у виданні довідок про солеваріння та міста регіону дозволяє дійти висновку, що на підставі писемних джерел витоки соляних промислів у Донецькому басейні можна віднести до початку ХVІІ ст., хоча в цьому виданні вперше в літературі висловлено припущення, що тутешні соляні родовища обслуговували ще в дотатарскі часи Чернігово-Сіверську Русь6. Його початок повязують з передачею соляних заводів у відання казни з 1715 р., хоча в нарисі м. Словянська початок розвитку місцевого солеваріння, спираючись на висновки Д.Багалія, датують кінцем ХVІ ст., а перехід Торських промислів у руки казни відносять до 1710 р.7 Початок наступного етапу визначають 1819 р.8 Автори інших робіт і статей в енциклопедичних виданнях кінця ХІХ - початку ХХ ст. не внесли нічого нового у вивчення цього питання в порівнянні з тим, що було зроблено їхніми попередниками, оскільки переважно спиралися на їх дослідження9. Деякий інтерес викликають факти, приведені в роботі історика Донського козацтва Є.П.Савельєва. Вони стосуються уточнення початку експлуатації соляних джерел на середній течії р. В радянський час економістами, істориками та краєзнавцями була проведена порівняно значна робота з дослідження проблеми. Їх автори, використовуючи архівні джерела, вперше спробували вирішити такі важливі питання, як забезпечення промислів робочими руками, становище різних груп робітних людей на промислах, форми їхньої боротьби проти соціального гніту. Розвиток промислів і забезпечення їх робочими руками у середині ХVІІІ ст. на широкому фактичному матеріалі викладено в статті А.Л.Цукерника12. Однак у визначені обсягу виробництва солі автор скористався даними А.О.Скальковського, хоча й привів запозичені з архівних документів відомості про кількість сковорід, орендованих вільноварильниками в 50-60-х рр. У 50-60-х рр. історія соляних Торських і Бахмутських соляних промислів стала обєктом дослідження у двох монографіях А.Г.Слюсарського13. Якщо в першій з них автор дав лише загальну