Смисложиттєвий зміст сучасної міфотворчості в контексті українських культурних традицій - Автореферат

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтвРобота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, м. Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор Карпова Людмила Олександрівна, Київський національний університет культури і мистецтв, професор кафедри теорії та історії культури Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Надольний Іван Федотович, Українська академія державного управління при Президентові України, професор кафедри філософії і методології державного управління кандидат філософських наук, доцент Бойченко Михайло Іванович,Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії Захист відбудеться 17 червня 2004 р. о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.850.01 у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м.Міф - це архаїчна оповідь, переказ про духів, богів (пізніше - героїв), фантастичне відображення дійсності, що виникає внаслідок одухотворення природи і всього світу в свідомості людини. У ході дисертаційного дослідження було використано такі методи: аналітичний у вивченні концептуальних підходів, на яких ґрунтується сучасна теорія міфу; системний - для зясування світоглядних орієнтирів, сутнісних для українських культурних традицій; історичний - у реконструкції процесу формування тих архетипів, в яких міфологічна свідомість виокремлює себе від інших; логічний - у виявленні основних тенденцій історичного розвитку етноміфотворчості в різних формах культурної діяльності та виокремлення характерних її рис на різних етапах становлення національної свідомості; метод пошукового прогнозування - при визначенні перспектив розвитку сучасних форм міфотворчості та можливих наслідків цього процесу для української культури. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати сприятимуть подальшому осмисленню міфологізації свідомості, що дозволить сучасній людині критично ставитися до спроб маніпуляції масовою свідомістю, а також розробці понятійно-категоріального апарату дослідження феномену міфу у нових історичних умовах. Основні положення дисертації можуть бути використані у подальших соціально-філософських та соціально-психологічних дослідженнях в царині проблем міфотворчості, у процесі викладання нормативних вузівських курсів з української та зарубіжної культури, культурології, філософії культури, філософії мистецтва, етнології, а також відповідних спецкурсів. Аналізуючи цей процес на українському прикладі, автор простежує етапи становлення понять „національна ідея”, „національна згода і гармонія”, розкриваючи їх зміст у проекції на світоглядно-ціннісні орієнтації представників різних поколінь українських вчених.Виокремлені тенденції, які визначають розвиток сучасної теорії міфу, доводять, що міфотворчість розглядається як невідємна складова культурно-історичного процесу, моделюючи у соціосфокусованому вигляді не тільки закріплені традицією родові ознаки людського світосприйняття, але й спосіб передачі смисложиттєвого змісту, актуального для суспільної свідомості та як такого, що спрощує сприйняття нею закономірностей історичного буття нації. Доведено вагомість у міфологічних уявленнях українців соціального підтексту, який орієнтує сприйняття смислового ряду на пошуки відповідних до нього моделей поведінки, спрямованих на відкриття внутрішніх потенцій для самооновлення та виявлення тих шляхів, що сприятимуть вдосконаленню не тільки індивідуального життя, але й життя нації. Аналіз цих архетипів в якості світоглядноціннісних орієнтирів в українській літературній творчості XIX століття доводить, що, незважаючи на їхню варіативність, в них зберігається спадкоємність до тих проблем, які для національної свідомості ніколи не втрачали своєї актуальності, а саме: узгодженість діяльності людини в соціумі та природній ієрархії є тим алгоритмом, що виводить її на усвідомлення власної етнічної самодостатності. Вона навязує суспільній свідомості в якості „другої природи” соціальні структури, побудовані без врахування безпосереднього досвіду суспільних відносин, що обмежує її можливості критично оцінювати справжній стан життя нації. У звязку з цим подолання негативних наслідків людської діяльності, встановлення оптимальних, гармонійних відносин між світом людини та світом природи - найважливіше науково-теоретичне і соціально політичне завдання сучасності, у розвязанні якого дуже важливу роль здатне відіграти звернення до минулого та сучасного досвіду спілкування людини та природи з метою створення новітніх світоглядних настанов, в яких людина та природа складали б функціональну єдність та гармонійне джерело суспільного поступу.

Смисложиттєвий зміст сучасної міфотворчості в контексті українських культурних традицій