Дериваційні синонімні й варіантні пари покласифіковані з твірними базами та словотворчими засобами. Моделі прикметникової дериваційної синонімії та варіантності. Структурно семантичний аналіз словотвірних синонімів і варіантів нової української мови.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукЗахист відбудеться 7 лютого 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 у Львівському національному університеті імені І.Франка за адресою: 79001 м.Львів, вул.Університетська, 1. Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені І.Франка (79005 м.Львів, вул.Драгоманова, 5). Виявлені дериваційні синонімні й варіантні пари (ряди) покласифіковано за словотвірними значеннями, твірними базами та словотворчими засобами, на основі чого вказано на моделі прикметникової дериваційної синонімії та варіантності. Структурно семантичний аналіз словотвірних синонімів і варіантів нової української мови поєднано з їх функційною характеристикою відповідно до сучасної літературної мовної норми. У результаті ґрунтовного різнобічного аналізу встановлено можливі причини виникання дериваційної синонімії та варіантності як явища, а також причини появи конкретних словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) на різних часових зрізах.Актуальність вивчення цього аспекту випливає насамперед із міжрівневого характеру словотвірної (дериваційної) синонімії та варіантності. Саме тому спостереження над словотвірною синонімією та варіантністю прикметників допомагає зрозуміти деякі важливі загальнолінгвістичні проблеми, що стосуються всіх рівнів мови. Отже, на дериваційному рівні названі співвідношення виявляються як звязки між морфемою і дериватемою (у функційному та структурному планах), між сполучуваністю твірних основ та афіксів (морфотактикою) і парадигматикою формантів (на рівні функції) та дериватем (на рівні словотвірного значення), між словотвірною моделлю і словотвірним значенням (закріплення того самого словотвірного значення за кількома моделями), між можливістю словотвірної системи та її реалізацією. Робота відповідає планам і темам кафедри української мови Львівського національного університету, які розробляються в межах загальної наукової програми дослідження лексико-граматичної та словотвірної структури мови. Досягнення цієї мети передбачає такі завдання: розкрити поняття “словотвірні синоніми” і “словотвірні варіанти”; зясувати різницю між морфемною та словотвірною синонімією, а також різницю між функцією афікса і словотвірними значеннями деривата; виявити прикметникові дериваційні синоніми і дериваційні варіанти в староукраїнській та новій українській мові, систематизувавши і проаналізувавши їх; указати на моделі прикметникової словотвірної синонімії і варіантності на різних синхронних зрізах; простежити статику й динаміку в еволюції цих моделей; дати функційну характеристику словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) нової української мови; оцінити їх із погляду сучасної мовної норми; встановити причини виникання дериваційної синонімії і варіантності як явища (на рівні моделей) та основні причини появи конкретних прикметникових словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) на різних часових зрізах.У першому розділі “Проблема словотвірної синонімії та словотвірної варіантності в мовознавчій літературі” розглянуто різні концепції та погляди вчених на словотвірну синонімію і варіантність, а також запропоновано власне розуміння цих явищ, яке в загальному базується на вченні І.Ковалика про іменникові дериваційні синоніми. Через зясування різниці між функцією афікса і словотвірним значенням деривата, між морфемною і словотвірною синонімією, між однофункційними морфемами і варіюванням тої самої морфеми в розділі по-новому розкрито поняття “словотвірні синоніми” і “словотвірні варіанти”. По-перше, у поняття “словотвірна (дериваційна) синонімія” вчені вкладають неоднаковий зміст, а по-друге, те саме мовне явище називають по-різному: “словотвірні (дериваційні) синоніми”, “словотворчі синоніми”, “морфологічні синоніми”, “дериваційно-морфологічні варіанти”, “словотвірні (дериваційні) варіанти”, “дублети”, “паралельні похідні (утворення)”, “спільнокореневі синоніми” та ін. У другому розділі “Витоки сучасної словотвірної синонімії і варіантності в українських памятках XI-XVIII ст.” простежується формування відіменникових, віддієслівних, відприслівникових прикметникових дериваційних синонімних і варіантних пар (рядів), а також пар (рядів), компоненти яких мотивовані різними частинами мови; виявляються моделі словотвірної синонімії та варіантності прикметників у памятках XI-XVIII ст.; зясовується наявність цих моделей в новій українській мові. У звязку з відносно обмеженим стильовим функціонуванням мови XI-XV ст. прикметників, особливо похідних, було, порівняно з пізнішими століттями, мало, хоча більшість сучасних моделей словотвірної синонімії та варіантності має витоки ще в XI ст.Сутність словотвірної синонімії та варіантності протягом багатьох століть залишається та сама; стійкими до змін виявилися й усі її моделі, за винятком двох: спільний прислівник однофункційні суфікси та спільна прикметникова основа однофункційні суфікси (із ХІХ ст.