Слов"янофільство як явище суспільної думки XIX ст. Слов"янофільська ідея та її розвиток в історії Росії, формування в руслі громадського життя. Огляд цього явища в контексті всієї російської самосвідомості, а не тільки в протистоянні з західництвом.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наукСловянофільська ідея історичного розвитку Росії.- Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.02. У науковий обіг уводиться поняття “словянофільська ідея історичного розвитку Росії”. Докладно досліджується життя і спадщина найвидатніших словянофілів. Робиться висновок про те, що словянофільство як напрямок у російському громадському житті зявляється не наприкінці 30-х рр.Так зване словянофільство (“класичне”, “істинне”) належить до найбільш значних явищ російської суспільної думки ХІХ ст., яке помітно вплинуло на богословські, філософські, історичні теорії та погляди. Крім цього, словянофільство досліджувалося у відриві від глибокого аналізу культури; “так званий літературний процес епохи” зводився “до поверхневої боротьби літературних напрямків, а для нового часу (особливо для ХІХ століття), по суті, до газетно-журнального галасу…”. На всьому протязі суперечок про словянофільство висловлювалася думка про необхідність досліджень, що виходять з головного у спадщині словянофілів, а саме з їхніх релігійних поглядів. Для досягнення мети в дисертації поставлені такі завдання: проаналізувати оцінки словянофілів і їхньої спадщини в історіографії, звертаючи головну увагу на методологічні основи поглядів тлумачів і критиків словянофілів; оцінити стан джерельної бази проблеми; обгрунтувати поняття “словянофільська ідея історичного розвитку Росії”, що найбільш адекватно передає сутність словянофільських поглядів; переглянути загальноприйняту в історіографії думку про те, що словянофільство як напрямок у російській суспільній думці оформилося наприкінці 30-х років XIX ст.; довести, що словянофільство як гурток і напрямок російської світської релігійної думки формувалося в першій половині - середині 1840-х рр.; показати необґрунтованість загальноприйнятої тези про те, що з кінця тридцятих - у сорокові роки XIX ст. російська освічена громадськість розділилася на “західників” і “словянофілів”; довести, що не громадськість поділялася на “західників” і “словянофілів”, а із західників виділилася невелика група однодумців на чолі з О.С. Хомяковим, яку перші стали називати “словянофілами”; аргументувати тезу про те, що російську громадськість 40-х - 50-х років XIX ст. не можна розглядати тільки через призму протистояння західників і словянофілів.Післявоєнний період становить собою досить суперечливий час в історіографії словянофільства з деякою активізацією інтересу до цього явища, спробами його більш обєктивної оцінки (друга половина - кінець 1940-х років; друга половина 1960-х - початок 1970-х років) і традиційно радянським розумінням його як реакційного, консервативного явища, що закінчилося проведенням дискусії про словянофільство (1969 р.) і появою в середовищі філологів першої радянської монографії про словянофілів. Активізація в 1970-1980-і роки досліджень про словянофілів у деяких гуманітарних дисциплінах дозволила створити монографічні роботи й історикам . “Російська й українська еміграція про словянофілів і їхні погляди” говориться про те, що в міжвоєнний період російськими й українськими емігрантами було перевидано ряд богословських робіт О.С. Революції 1917 р., громадянська війна в Росії активізували за її межами й інтерес до словянофілів (А. Ведучи мову про “словянофільську ідею історичного розвитку Росії”, ми маємо на увазі насамперед “основний, істотний принцип світогляду”, “поняття”, “задум”, “уявлення”, “основну думку” словянофілів про історичний розвиток Росії.Тому все, що вороже православю, вважав він, буде ворожим і Росії. Природно, і “Записка” його була присвячена “основам внутрішнього стану”, де він вважав своїм обовязком сказати “всю істину про Росію”. Отже, необхідно “зрозуміти Росію”, повернутися до російських основ, узгоджених з її духом: відновити давні відносини держави і землі. Кіреєвським, у Росії ще є підстави відродитися в “колишню православну цілісність”, тому що залишилися “сліди” колишньої внутрішньої цілісності. Саме ці початки і дочекалися свого виправдання в особі ... словянофілів”; “...основним началом російської народності визнане було православя...”, тому що “православя мислиме і поза Росією; Росія ж немислима поза православям” .