Аналіз поетичної творчості українського письменника І. Франка. Особливості постійних епітетів і порівнянь у сербському й болгарському фольклорі. Національна своєрідність українських народних дум. Осмислення сюжету та змісту "Поеми про білу сорочку".
Аннотация к работе
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.Наприклад, у статті «Поступ славістики на Віденськім університеті» він серед видатних вчених у галузі словянської філології й історії, виділяє: Ватрослава Облака (1864-1896) - словенського вченого, лінгвіста й літературознавця, дослідника південнословянських мов; Іванова Йордана (1872-1947) - болгарського вченого, історика, етнографа, літературознавця, академіка Болгарської Академії наук (з 1909 року); Джорджовича Йована (18261900) - сербського славіста-історика; Стояновича Любомира (1860-1929) - сербського філолога-славіста, професора Белградського університету, який опублікував у 1896 році «Мирославове євангеліє сербське» та «Старі сербські написи і записки», а також хорватського філолога Решетара Мілана (1860-1942) - члена-кореспондента Петербурзької Академії наук (з 1902 року), професора Віденського університету з 1904 року. Набагато більше конкретного матеріалу - народнопоетичного й його аналізу знайдемо в його роботі «Із секретів поетичної творчості», де український дослідник, посилаючись на праці Міклошича, говорить про особливості постійних епітетів і порівнянь у сербському й болгарському фольклорі порівняно з епосом східнословянським і де дає розгорнуте порівняння в цьому розрізі на підставі пісень сербських і українських. Тут Франко наводить численні постійні і водночас дуже образні у даному разі епітети й порівняння, подібні у фольклорних піснях - сербській і українській: дівчина тонка й висока; личком - біла й румяна; очі в неї-два щирі клейноди; брівки - морські веселки, а рісниці - ластівячі крила; русі коси - шовкове повісно; устонька - цукровий замочок; білі зуби - бісера дві низки; груди - два голуби сиві; слово мовить - мов голуб воркує, а всміхнеться - мов сонечко гріє. Гольберг публікує досить велику розвідку «Сербські мотиви у творах Пантелеймона Куліша», де на матеріалах розлогих прозових творів цього письменника: «Михайло Чернышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» і «Чорна Рада» робить спробу показати вплив і використання сербських мотивів і сербського фольклору на становлення української історичної прози, тобто, «звертаючись до життя іншого народу», письменник має осмислити певні літературні джерела, вдаючись до цитат у широкому смислі цього слова. Франком було перекладено загалом 13 творів із сербської народної поезії, зокрема, «Марка светог Петра» («Мати святого Петра»); «Нарвеи гресі» («Найбільші гріхи»); «Неблагодарни син» («Невдячні сини»); «Закон Стефан и два ангела» («Диякон Степан і два янголи»); «Луба богатог Гавана» («Жінка багатого Гавана»); «Невера жубе Груіичине» («Зрада жінки Груя Новаченка»); «Іунак вилу устри)ели» («Юнак застрелив вілу»), «Луба зма)а огненог» («Жінка огняного змія»), «Прежа и цар» («Пряха й цар») - з першого й третього томів сербських народних пісень Вука Караджича.