Особливості єдиної загальнонаціональної ідеології, як найважливішого фактора консолідації суспільства. Лідери, як консолідаційний чинник. Мова та національно-культурна ідентифікація. Значення загальнонаціональних діячів культури і науки, героїв нації.
Аннотация к работе
СХІД УКРАЇНИ В ІНТЕгРАТИВНИХ ПРОЦЕСАХ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ Вступ Після розпаду СРСР на окремі національні держави перед останніми постали проблеми консолідації, інтеграції їх земель і регіонів на основі власних (національних) цінностей. Багато дослідників державотворчих процесів роблять акцент на особливостях національної інтеграції в полікультурному суспільстві [1]. Мета нашої роботи визначити роль і місце Східної України, зокрема Донбасу в більш широких інтегративних процесах сучасного державотворення, які включають не тільки культуру, але й економіку, політику, науку тощо. Слід констатувати, що, на жаль, ще й до сьогодні немає чітко сформульованої української національної ідеї - одні її розуміють як державотворчу, інші - як ідею української культури, треті - як ідею відновлення моці України-Руси [3]. Схоже саме ця ідея спрацювала у 1991 році і Східна Україна, промисловий Донбас виступили як найбільш консолідуюча і державотворча спільність, проголосувавши на рівні 93% за незалежність України. Причому саме шахтарі Донбасу стали чи не найактивнішими і вже цілком однозначно - найорганізованішими - опонентами радянського режиму. В українських реаліях - це взаємоврахування інтересів Сходу і Заходу. Так під час “оксамитової революції” 1990-х років шахтарські страйкоми Донбасу разом з першою українською масовою громадсько-політичною організацією - Товариством української мови, точніше його Донецькою філією разом виступали за відродження в Донецьку української школи (копія відповідного листа у республіканські, обласні, міські владні структури та до преси поміщена в книзі [4]). Пропозиція, висунута донеччанами-рухівцями у 1996 р. щодо нової кадрової політики з опорою на авторитетних професіоналів з регіону, нової програми РУХу зі збільшенням ваги соціально-економічних факторів, теж не пройшла (на нараді в Києві були присутні В.Чорновіл, В.Черняк, В.Коваль та ін., від Донецька - В.Білецький), що обумовило подальше віддаляння націонал-демократів РУХу від робітничих рухів і регіону промислового Сходу. Образ спільного “українського дому” має державотворче наповнення, згадка про першооснову Києва (Київської Русі) - консолідуюча як у ретроспективному, так і перспективному плані. Лідери як консолідаційний чинник. Друга спроба висунути загальнонаціонального лідера з Донбасу була менш вдалою, про що свідчать “тритурові” українські вибори Президента, про які дізнався весь світ. Станом на 2005 р. за даними відомого дослідника В.Радчука (Київ) співвідношення мовно-етнічних груп у відсотках по регіонах було таке: Мовно-етнічні групи Захiд Захiд Центру Схiд Центру Пiвдень Схiд Дорослі загалом Українськомовні українці 91,7 59,3 30,8 5,3 3,6 38,5 Суржикомовні українці 1,5 13,0 20,6 11,3 8,3 10,7 Російськомовні українці 1,3 17,2 33,5 40,0 48,6 28,0 Російськомовні росіяни 1,5 5,8 11,1 31,3 34,1 16,9 Інші 4,0 4,7 4,0 12,2 5,4 6,0 За іншими даними, які наводить директор Центру соціальних та політичних досліджень „Соціс” Наталія Погоріла, українську мову як зручну називають 2,64% респондентів Донеччини та 2,82% Луганщини проти 92-99% на Заході України і 16-19% у Харкові та Києві. Так, у місті Донецьку, де за останнім переписом проживає 493 тисячі росіян і 478 тисяч українців (разом 96% від 1 025 тисяч городян), мову своєї національності визнало рідною 99,3% росіян і лише 23% українців, тоді як українську (мову українського громадянства) назвало рідною тільки 0,7% росіян, а російську - 76,9% українців.