Взаємозв"язок економічної думки з устроєм та політичною концепцією суспільства. Механізм упередженого зведення до мінімуму небезпечно можливих негараздів, що виникають у трансформаційний період розвитку економіки, а також його аналіз і обґрунтування.
Аннотация к работе
Системність на полі невизначеності напрямів державного та регіонального регулювання економічних процесівСаме в політико-економічних процесах українська економіка стала полем великого політико-економічного експерименту, коли керівництво державою реалізувало різноманітні економічні та політичні концепції, і в межах 20 років отримало певні результати. Безперечно, такі стрімкі зміни не завжди виявлялися науково обґрунтованими, і це мало і продовжує мати негативні економічні та соціальні наслідки. Основу продуктивних сил суспільства, які були використані в умовах перехідних процесів, було створено ще за радянських часів, і в трансформаційний період вони не отримували розвитку, а тільки споживалися, внаслідок чого в ринкових умовах обсяг (та структура) продуктивних сил не здатні забезпечити необхідних темпів економічного розвитку [3]. Передові вітчизняні науковці починають в своїх працях порушувати питання, повязані з визначенням сутності та механізмів управління соціально-економічними системами, їх підхід до розуміння соціально-економічних систем є в цілому прогресивним та достатньо обґрунтованим, однак більшість з порушених питань потребують фундаментального наукового опрацювання. Але реалізуючи системний підхід до побудови окремої системи не завжди враховується те, що працівник як елемент однієї (наприклад виробничої) системи є складовою одночасно і іншої (наприклад соціальної) системи внаслідок чого даному елементу може бути властивий принципово інший набір характеристик, аніж ті, які існуючий методологічний підхід передбачає [5].Соціально-економічні системи, що здатні до самоорганізації і саморозвитку, мають здібності вести себе не так, як того вимагають класичні принципи лапласівського детермінізму, згідно з яким поведінка системи цілком і повністю визначається її попереднім станом. Використання недостатньо прогресивних підходів в напрямку соціально-економічних систем не дозволить визначити ефективні механізми та шляхи стратегічного розвитку цих систем. Цілком справедлива думка відносно подвійного вимірювання яке має місце в підході до соціально-економічних систем: рівень системи та природа підсистеми, де під природою розуміють складові елементи кожної з підсистем (економічної та соціальної). Для кожного рівня соціально-економічної системи визначення зазначених показників (чи їх сукупності) буде мати Індивідуальні значення, що дає нам підстави стверджувати, що розподіляти природу виникнення соціальних та економічних процесів недоцільно (оскільки розвиток економіки та суспільства є взаємообумовлюючим). Прогнозуючи самодостатність методу статистичного «виваження» еволюційних сценаріїв на основі синергетичного принципу інверсії майбутнього слід зробити висновок: якщо система починає еволюціонувати у бік вибраного сценарію, то після деякого часу її рух (еволюція) стає стійким і стабільним за рахунок використання властивостей аттрактора «притягувати» навколишнє середовище, особливо однорідні системи, підсистеми, процеси.