Теоретичні засади дослідження регіонального рівня управління. Регіоналізація як прояв суб’єктних характеристик регіону. Стан та перспективи розвитку регіону: зарубіжний досвід. Компетенція органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИАВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук Робота виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. Науковий консультант: доктор політичних наук, професор, член-кореспондент НАПРН України, Заслужений діяч науки і техніки України Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Захист відбудеться «14 » жовтня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім.Глобальною тенденцією сучасного світу є зростання ролі регіонів як одиниць регіонального рівня управління держави, які здатні, з одного боку, зменшити навантаження на органи центральної влади, перебравши на себе частину їх повноважень, а з іншого - максимально враховувати потреби місцевих жителів при прийнятті рішень. Формування дійових органів самоврядування регіонального рівня дає змогу отримати позитивні результати у таких сферах, як: - демократизація, оскільки влада наближається до людей, збільшуючи їх можливості впливу на органи влади, а представницькі органи регіонального рівня отримують достатньо повноважень для реалізації масштабних проектів, зменшуючи свою залежність від центрального уряду; З огляду на багатоплановість поняття регіону дослідженням формування, структури, функцій і діяльності органів регіонального рівня управління займається ціла низка суспільних і природничих наук. З другої половини ХХ ст. зросла кількість і якість досліджень у цій сфері, що було зумовлено переглядом ролі регіонів і появою процесів регіоналізації. Туровського, котрий досліджує ієрархічні відносини між центром і регіонами, спеціаліста з регіонального управління в європейських країнах Т. Зонової.У першому підрозділі «Регіон як важливий елемент територіальної організації влади» дисертант звертає увагу на те, що у сучасних умовах регіон стає важливим місцем політичної дії та діалогу, місцем, де національні, наднаціональні та глобальні сили відповідають на місцеві вимоги і потреби регіональної і місцевої громади. На відміну від регіону місто являє собою особливу форму поселення, функції і структура якого не залежать від місця розташування, тоді як держава є особливим типом регіону, що має політичний суверенітет. Способи формування такої ідеальної держави можуть включати, з одного боку, централізаційні стратегії: всі регіони і периферії, яким би не був їх культурний і економічний статус, обєднані однією універсальною системою централізації, а з іншого - стратегії федеральної угоди, де всі регіони і периферії інтегруються в один територіальний союз і підпорядковуються одній системі колективного ухвалення рішень, принаймні в питаннях оборони і зовнішньої політики, проте володіють деякими гарантіями щодо захисту і збереження своїх культурних відмінностей, а також певною автономією в ухваленні рішень. У другому розділі «Регіоналізація як прояв субєктних характеристик регіону» досліджено суть субєктного виміру регіону, що найкраще виявляється у процесі регіоналізації. На думку автора, варто також мати на увазі внутрішньоуправлінські причини регіоналізації: намагання центрального уряду уникнути відповідальності за деякі рішення, перекласти їх на регіональний рівень (наприклад, заздалегідь непопулярні рішення у сфері податкової політики); зосередження уваги центрального уряду на політичних проблемах, розвязання яких повязане з легалізацією вимог регіонів (наприклад, початок виборчої кампанії, прагнення утримати свою політичну партію при владі або завоювати на виборах певні округи); неспроможність або нездатність центрального уряду контролювати або перешкоджати процесу розпорошення влади між рівнями управління.