Дослідження клініко-патогенетичної ролі змін імунологічної регуляції при гепатиті С. Особливості реакції організму на HCV-інфекцію, аналіз імунного статусу з урахуванням генотипу вірусу у хворих. Принципи лікувальної терапії із застосуванням імунофану.
Аннотация к работе
ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ІМ. Л.В. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наукАНОТАЦІЯ імунний гепатит інфекція вірус Система імунорегуляції та прогностичне значення її порушення у хворих на HCV-інфекцію - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.13 - інфекційні хвороби. Показана роль комплексного аналізу показників клітинного та гуморального імунітету, динаміки рівнів медіаторів імунної відповіді в оцінці відповідної реакції організму на HCV-інфекцію, прогнозуванні наслідків хвороби.Незважаючи на велику кількість публікацій, які стосуються різних аспектів вивчення HCV-інфекції, механізми прогресування ГС на сьогодні залишаються недостатньо вивченими, суперечливість результатів досліджень підкреслює відсутність єдиної думки, яка б дозволила сформулювати закономірну модель взаємозвязків між показниками імунного гомеостазу в умовах антигенної стимуляції HCV. До цього часу практично не аналізувалися стан систем імунітету та роль клітинної і гуморальної ланок, цитокіновової регуляції при ГГС та ХГС, взаємозвязок імунологічних показників та клінічних проявів захворювання із генотипом вірусу та його реплікативною активністю, ступенем виразності цитолізу при ГС, тим більше в динаміці, що дає можливість прослідити зміни в імунному гомеостазі при спостереженні за хворими від гострої до хронічної стадії, виявляючи можливі імунологічні критерії прогнозування HCV-інфекції, а також роль показників імунної відповіді, як факторів, що визначають клінічний перебіг, прогноз та ефективність лікування. Серед найбільш складних і далеких від свого вирішення залишається питання лікування хворих на HCV-інфекцію. Вивчити характер змін та порушень імунної системи за допомогою комплексного дослідження показників клітинної та гуморальної ланок імунітету, цитокінового статусу у хворих на HCV-інфекцію з урахуванням перебігу, реплікативної та біохімічної активності ВГ, генотипу вірусу та сформулювати при цьому диференційно-діагностичні критерії між ГГС та загостренням ХГС. Дослідити динаміку показників імунної відповіді у хворих на ГГС в періодах розпалу на клініко-біохімічної ремісії та розробити імунологічні критерії прогнозування перебігу та наслідків HCV-інфекції.Для виконання поставлених задач обстежений 155 хворих на HCV-інфекцію, серед них ГГС встановлено у 23,9 %, ХГС - 76,1 %, віком від 18 до 70 років, які перебували на стаціонарному лікуванні в обласній клінічній інфекційній лікарні м. Етіологічну верифікацію діагнозу здійснювали виявленням у сироватці крові специфічних серологічних маркерів ГС (анти-HCV (сум), анти-HCV IGM і Ig G, анти-HCV core та анти-HCV NS-3, NS-4, NS-5) методом ІФА. Молекулярно-генетичні дослідження включали визначення реплікативної активності HCV на підставі виявлення в сироватці крові РНК HCV якісним методом ПЛР за допомогою тест-систем виробництва НВФ “Литех” (Росія). З метою визначення особливостей сероконверсії АТ до різних епітопів HCV проведено дослідження вмісту антитільного спектру крові у 37 хворих на ГГС в динаміці в періоді розпалу (на 7,4 ± 0,3 день жовтяниці), повторно - в періоді клініко-біохімічної ремісії на 30 ± 1,6 день від початку жовтяничного періоду перед випискою із стаціонару, а також 118 хворим на ХГС при госпіталізації, використовуючи тест-системи виробництва НВО «Вектор ВЕСТ» (Росія). Імунологічні показники вивчали в периферичній крові 30 хворих на ГГС у динаміці захворювання - у періоді розпалу та клініко-біохімічної ремісії, після проведеної терапії та 60 хворих на ХГС - до призначення імуномоделюючої терапії та після її закінчення.В періоді розпалу відмічалися помірно виражені інтоксикаційний та диспепсичний синдроми, рівень загального білірубіну в середньому підвищувався до 73,2±4,4 мкмоль/л, активність АЛАТ - до 14,07±0,65 ммоль/л·год; розміри печінки збільшувалися у 100% хворих (в середньому на 2,04±0,2 см). В клініці ХГС домінували астеновегетативний (71,2%) і диспепсичний (35,6%) синдроми, гепатомегалія (100%) та спленомегалія (34,7%), жовтяниця виявлялася у 1/5 хворих, при цьому середній рівень загального білірубіну склав 25,1±3,77 (максимальний - 44 мкмоль/л); активність сироваткової АЛАТ досягала 3,5±0,2 ммоль/л·год. В періоді розпалу анти - HCV Ig M виявлялися у сироватці крові 100% хворих на ГГС, при повторному дослідженні в середньому через 30±1,6 днів частота їх виявлення вірогідно знижувалася і досягала 75,7% (p<0,05). При хронічному перебігу ГС анти-HCV NS3 виявлялися практично у всіх хворих (97,5 %), а анти - HCV NS4 та анти - HCV NS5 - у 91,5% та 72,9% хворих відповідно, при цьому анти-HCV NS5 визначалися вірогідно рідше порівняно з анти-HCV NS3 та анти-HCV NS4 (р<0,05). Рівні ФНП-б, ІФН-г, ІЛ-2 в крові хворих на ГГС в періоді клініко-біохімічної ремісії вірогідно знижувалися порівняно з показниками в періоді розпалу, залишаючись при цьому підвищеними порівняно з аналогічними показниками контрольної групи (p<0,05).