Дослідження теорії структурації Е. Гідденса Встановлення логіки формування теорій синтезу структура-аґентність. Пропонування шляхів розв’язання (уникнення) онтологічних та методологічних суперечностей всередині теорій синтезу структури і аґентності.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наукНауковий керівник - доктор соціологічних наук, професор Кутуєв Павло Володимирович, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, професор кафедри політології, соціології та соціальної роботи Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Танчер Віктор Володимирович, Київський національний університет культури і мистецтв, професор кафедри соціології кандидат соціологічних наук, доцент Отрешко Наталія Борисівна, Міжнародний Соломонів Університет, завідувач кафедри соціологічних дослідженьВажливим аргументом на користь своєчасності роботи є гостра нестача комплексного аналізу вже наявних концепцій синтезу структури і аґентності, за допомогою якого можна було б виокремити основні настанови (онтологічні та методологічні) для побудови більш адекватної та евристично потужної узагальнюючої концепції синтезу структури і аґентності. Найвизначніший внесок до історико-соціологічного, критичного та порівняльного аналізу соціологічних теорій синтезу структури і аґентності, його онтологічних і методологічних засад та принципу здійснення і обґрунтування необхідності такого синтезу належить, у першу чергу, самим тим науковцям, які намагалися цей синтез провести. Так, потрібно згадати роботи П.Бурдьє («Нариси теорії дії», «Практичний глузд», «Поле культурного продукування», «Іншими словами», «Розрізнення: соціальна критика смаку», «Начала»), М.Арчер («Культура і аґентність: місце культури в соціальній теорії», «Бути людиною: проблема аґентності», «Реалістична соціальна наука: морфогенетичний підхід»), Е.Гідденса («Центральна проблема соціологічної теорії», «Конституювання суспільства: нариси теорії структурації»), Н.Моузеліса («Назад до соціологічної теорії», «Соціологічна теорія: що пішло не так»), П.Штомпки («Соціологія соціальних змін»), Дж.Александера, Дж.Рітцера, П.Блау, Е.Кінга, Г.Йоаса («Креативність дії»), М.Перкмана, Д.Локвуда, Р.Башкара, Р.Харре, А.Турена, Фр.Кастро, Р.Стоуна, Д.Елдер-Васса, Ф.Деплето, Л. Можна говорити, що в такому сенсі й контексті, як сформульовані проблема і мета дослідження поставлені у цій роботі, теорії синтезу структури і аґентності раніше не розглядалися. Застосовуються загальнонаукові методи аналізу генези та еволюції концептуального оформлення структури, аґентності та теорій їх синтезу.Найбільш онтологічно обґрунтованим та потенційно плідним видається синтез структури і аґентності, який наголошує два вихідні аспекти соціальної реальності - [соціальну] структуру та особистість. Структуралісти говорять про аґента як про «детермінованого» структурою - тобто повністю залежного від структури і жорстко обумовленого нею у всіх своїх проявах - «носія структури» у термінах Л.Альтюссера. Другий розділ роботи - «Онтологічні та епістемологічні засади і основні поняття теорій синтезу "структура-аґентність"» - присвячено критичному розгляду та порівняльному аналізу основних понять (насамперед, "структура" та "аґент"), вихідних принципів і онтологічних та епістемологічних засад теорії структурації Гідденса, рефлексивної соціології Бурдьє та морфогенетичної теорії Арчер. Далі безпосередньо аналізуються базові поняття запропонованих теорій синтезу структури та аґентності - «структура» та «аґентність» і «аґент»; окремо обговорюється також їх евристична цінність та перспектива застосування. Бурдьє йде іншим шляхом і, розрізняючи структуру та аґентність (практики) як такі аналітично та онтологічно (принцип дуалізму), впроваджує принципово нову сутність - габітус, яка має характеристики як структури, так і аґентності, а отже є виявом їх дуальності.При цьому першочерговою метою синтезування є не претензія на гегемонію та прагнення елімінувати інші підходи, а пропонування більш адекватного методу аналізу соціальної реальності у всьому розмаїтті її феноменів. І хоча синтез, зроблений у цих підходах, не можна назвати повністю успішним, саме вони задають нам теоретичні та методологічні рамки для проведення нових спроб. Найбільш онтологічно обґрунтованим та потенційно плідним видається синтез структури і аґентності, який наголошує два вихідні аспекти соціальної реальності - [соціальну] структуру та особистість.