Дослідження проблеми синтезу у творчості І. Франка в сучасному українському франкознавстві. Повість "Великий шум": конфлікт інтерпретацій. Інтерпретаційний потенціал прози початку ХХ століття. Відкритість твору як визначальна засада його різночитань.
Аннотация к работе
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКАНауковий керівник:доктор філологічних наук, професор АНДРУСІВ Стефанія Миколаївна, Люблінський католицький університет імені Івана Павла ІІ, завідувач кафедри української літератури, професор Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор ТКАЧЕНКО Анатолій Олександрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства, професор кандидат філологічних наук, доцент ЛУЦАК Світлана Миколаївна, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, кафедра української літератури, доцент Захист відбудеться “29” червня 2007 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К58.053.02 по захисту кандидатських дисертацій при Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (вул. Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м.Ключовим поняттям, яким оперують сучасні франкознавці, досліджуючи “пізню” прозу письменника, є поняття синтезу, концептуальний діапазон якого є досить широким і охоплює характеристику завершального етапу Франкової діяльності крізь призму таких категорій, як творчий метод, особливості стиле-й жанротворення, а також функціонування ейдологічного виміру творів. М.Легкий зауважує, що специфіка повісті “Великий шум” полягає у тому, що цей твір “можна без пребільшення назвати синтезом усіх стильових та ідейно-естетичних пошуків письменника, своєрідним підсумком усього його творчого шляху”. Жанрові особливості пізньої прози І.Франка досліджує І.Денисюк, який звертає увагу на “сплав різних родових та видових цінностей” новели “Сойчине крило”, завдяки чому, на його думку, й витворюється ефект новизни твору; науковець веде також мову про стильовий синтез Франка-новеліста. Актуальність дослідження зумовлена кількома підставовими чинниками, а саме: 1) потребою виявлення й обґрунтування спільного (креативного) знаменника, своєрідного ключового інваріанта творчого мислення письменника, завдяки якому зявляється й функціонує світ його художнього слова; 2) необхідністю перечитування творів І.Франка крізь призму поліметодологічного підходу, для якого ці твори якнайкраще надаються; 3) потребою концептуального впорядкування особливостей рецептивного поля, яке виникло навколо пізньої прози І.Франка внаслідок активного звернення до неї кількох поколінь дослідників. Франка у порівнянні із: а) іншими творами цього ж письменника; б) його літературознавчими настановами; в) творами інших митців); психоаналітичний метод (дозволяє по-новому розглянути екзистенційний вимір творів, особливості я-концептуальної структури персонажів); метод архетипного витлумачення (поглиблює розуміння антропологічного виміру пізніх Франкових творів, архетипної символіки й варіантного втілення ініціаційної схеми персонажів); метод докладного прочитання (актуалізує інтерпретаційний потенціал творів, дає нове асоціативне висвітлення образів, тем, мотивів пізньої прози І.Франка); рецептивний (засада незлиття горизонтів - дотримання комунікативної дистанції - твору й читача сприяє обєктивному витлумаченню твору); герменевтичний метод (принцип герменевтичного кола дозволяє докладніше розглянути й проаналізувати корелювання “цілого” (синтетизм творчого мислення) й “частини” - реалізації цього явища у конкретних творах І.Франка).У першому розділі - “Проблема синтезу у творчості І.Франка в сучасному українському франкознавстві” - проаналізовано особливості функціонування Франкових творів - “Великий шум”, “Сойчине крило”, “Як Юра Шикманюк брів Черемош”, “Терен у нозі”, “Син Остапа”, “Неначе сон” - у рецептивному полі кількох дослідницьких поколінь. Звернено увагу на явище відкритості Франкових творів до численних - часом, діаметрально протилежних, - різночитань, наявність яких засвідчила невичерпність інтерпретаційного потенціалу творів, їхню налаштованість на активний діалог із читачем. У другому розділі - “Синтетизм як визначальна засада творчого мислення та моделювання художньої комунікації І.Франка” - здійснена теоретико-літературознавча реконструкція синтетичної у своїй основі концепції художньої комунікації, окресленої І.Франком, докладно проаналізовано його погляди на особливості формування і функціонування комунікативної тріади “автор - твір - читач”. Звернено увагу на засадниче для І.Франка розмежування феномену автора як певної соціальної ролі й автора як творця власного художнього світу. “Корелятивна пара “автор - твір” у літературознавчій концепції І.Франка” - розглянуто систему Франкових автокоментувань, завдяки яким вдалося глибше збагнути творчу лабораторію письменника, його погляди на кореспондування таких категорій, як “автор” - “твір”.