Місце займенника в системі частин мови, їх морфологічна характеристика, синтаксична роль і стилістичні функції. Синтаксичні функції займенників у прозі М. Хвильового, значення даної частини мови в творчій спадщині відомого українського письменника.
Аннотация к работе
Курсова робота Синтаксичні та стилістичні функції займенників (на матеріалі творів М. Хвильового) Вступ Займенник, як клас слів формувався зовсім інакше, ніж іменники, прикметники, числівники. О. Потебня вважав, що первісно всі слова мови поділялися на дві лексико-семантичні групи: якісні, які називали предмети, якісність, обставини та ін.; вказівні, які не називали явищ дійсності. Займенники належать до вказівних слів, оскільки вони позбавлені номінативної функції і лише натякають на іменники, прикметники, числівники та прислівники [5, С. Тому на думку О. Пєшковського, П. Фортунатова, Л. Щерби, І. Кучеренка, І. Вихованця та інших, займенник не є самостійною частиною мови. Хоч займенників у мові дуже мало, їхня роль надзвичайно важлива, адже за частотою вживання займенники посідають третє місце (після іменника і дієлова). Отже, займенники співвідносяться з іншими частинами мови але абсолютно не дублюють їх, оскільки мають свої семантичні і формальні ознаки, відмінні від ознак інших частин мови. Проблему семантики і функціонування займенників в українській мові порушено у працях Л.А. Булаховського, І. Г. Матвіяса, А.П. Грищенка та інших дослідників. Об`єктом дослідження виступають займенники у творах Миколи Хвильового. Франко); А молодість не вернеться, не вернеться вона (Л. Глібов). Розкажи тепер нам, що ти бачило там (Нар. творчість); Я бачив, як вітер березу зломив (Нар. творчість); Доню моя, що ти наробила (Т. Шевченко); - зворотний займенник себе: Той сам себе губить (Т.