Актантність в мовознавстві, її зв"язок з валентністю і предикативністю. Моделі речень залежно від кількості актантів та їх обов’язковий чи факультативний характер. Синтагматична модель актантної групи, яка має здатність до розширення чи скорочення.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Рочняк Альфред Михайлович, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра французької філології Кагановська Олена Марківна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра французької філології, завідувач кафедри кандидат філологічних наук, доцент Захист відбудеться "5" квітня 2011 р. о 1030 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, м.Дисертацію присвячено дослідженню актантності в синтагматичному та парадигматичному аспектах у французькому мовленні. Проблематика роботи визначається сучасним спрямуванням мовознавчих студій до вивчення структурно-семантичних та функціонально-прагматичних характеристик мовних одиниць у висловленні. Таким чином, реферована дисертаційна робота виконана в руслі функціонально-граматичного, структурно-семантичного та генеративного напрямів, що сприяє детальному вивченню функціональних граматичних засобів реалізації актантності в мовленні, її структурно-семантичних і комбінаторних особливостей, дослідженню засобів оформлення актантності в поверхневій і глибинній структурах речення-висловлення. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми "Дослідження структурно-семантичних особливостей та закономірностей розвитку германських, романських та класичних мов", що розробляється факультетом іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка (тема затверджена вченою радою університету, протокол № 9 від 13 грудня 2001 року). Мета дисертаційної роботи полягає в уточненні статусу актантності та виявленні й систематизації синтагматичних і парадигматичних засобів її реалізації у французькому мовленні.Отже, у центрі уваги дисертаційної роботи є актантність, яка визначає певну кількість актантів у реченні-висловленні, їхні комбінаторні можливості, функціональні ролі та засоби реалізації в мовленні. Теньєра, ми розглядаємо актанти як учасників процесу (мовної ситуації), вербальним відображенням якого є висловлення. Через своєрідну синтагматичну валентність дієслово-предикат потребує кореляції з певними синтаксичними умовами, наявності субєктно-обєктних елементів / актантів для заповнення позицій підмета і комплементів дієслова (чи субєкта й обєктів). Для встановлення поняття актанта по відношенню до сирконстанта необхідно вибрати відповідну процедуру ідентифікації, тобто прояв компонента в реченні, факультативний характер комплементів, їх кількість, мобільність та семантичну природу. У розділі розглянуто проблемні випадки ідентифікації актантів і сирконстантів у висловленнях, що містять внутрішній комплемент (avoir du courage, vivre sa vie), який доповнює значення дієслова, але не є його актантом; у конструкціях y tenir, en vouloir, де валентності en, y є доказами того, що колись ці дієслова вживалися з непрямими додатками, що було необхідним для завершення їхньої семантики.Проблематика актантності стосувалася вивчення функціональних ролей актантів, їх обовязкового чи факультативного вираження у висловленні, критеріїв ідентифікації актантів і сирконстантів, особливостей функціонування предикатних актантів. Відмінність між цими двома поняттями полягає в тому, що валентність є, перш за все, характерною ознакою дієслова, тоді як актантність реалізується у висловленні навіть за відсутності дієслова-предиката. Актантність проявляє свої функціональні особливості у висловленні, яке виступає одиницею спілкування та вираження судження, і, таким чином, межує з предикативністю, яка є ознакою речення-висловлення і відносить його зміст до обєктивної дійсності (актанти як учасники ситуації // події відіграють значну роль у передачі інформації). Методика дослідження, яка включала дистрибутивний і трансформаційний аналізи, надала змогу зясувати комбінаторні можливості актантності, побудувати структурні моделі залежно від кількості актантів у висловленні: (A1 V), (A1 V A2), (A1 V A2), (A1 V A2 A3), (A1 V A2 A3 A4), а також синтагматичні моделі актантної синтагми, яка може виражатися одним компонентом або сукупністю елементів, що повязані між собою валентними звязками: art N1 prep N2; determ N1 prep N2; num N1 prep N2; art adj N1 prep N2 тощо. За допомогою контекстуального аналізу встановлено, що актанти є контекстуально імпліцитними (коли референт компонента згадується у висловленні) і екстраконтекстуально імпліцитними (коли референт не згадується у висловленні, але може домислюватися за допомогою ситуації чи знань комунікантів).