Поетична творчість Антонича як яскравий приклад самореалізації світоглядних та естетичних зрушень в українській ліриці XX ст. Осмислення лірики крізь призму натурфілософського світобачення міфічних ознак світобудови його поезії та конструювання образу.
Аннотация к работе
Символ у контексті поетичного мовлення Б.-І.Огієнко у статті «Соняшний поет Богдан Ігор Антонич» зазначив, що ключові образи-символи в поезії такого ґатунку (сонячність, крилатість, зелень) підтверджують національну традицію, але на вищому рівні осягнення буття. Антонича крізь призму астральної символіки, розглянути основні елементи моделі художнього світу Антонича та їх естетичну функцію на рівні тексту; простежити взаємозвязок елементів художнього мислення (поетичне, міфічне, астральне) у структурі поетичного образу в ліриці Антонича. Язичницькі та християнські уявлення у свідомості українця, особливо на рідній Лемківщині, позначені органічною злитістю: сонце «Кущем горючим таємниці / виходить ранком з глибині» («Елегія про співучі двері»). Безмежні щедроти сонця в метафорі «пливло рікою сонце в світ» передано через аморфний образ. Поет осмислив її через злитність народних уявлень про сонце й землю - основні сили, що беруть участь у створенні розмаїтих форм життя: «Росте в моєму садісонце - / похмільна квітка тютюну».