Т. Шевченко як національний проводир і духовний світоч українського народу. Осмислення спадку Кобзаря у праці В. Лизанчука "Шевченкове Слово". Зв’язок ідей Т. Шевченка з новітніми реаліями українського життя: "революцією гідності", російською агресією.
Аннотация к работе
Кандидат історичних наук, доцент історичного факультетуВолею Небесного Провидіння українцям визначено національних проводирів і духовних світочів, котрі у найскладніших історичних випробуваннях вказували народу шлях виходу із пригніченості й безнадії до віри у кращу долю, кріпили непохитне переконання у велике майбутнє українства. Тарас Шевченко, 200-ліття від дня народження котрого у 2014 році відзначала Україна й усі люди доброї волі, належить до тих постатей, котрі як у національному, так і світовому вимірі є найвідомішими, загальновизнаними. Шевченка написані численні різноманітні праці, які репрезентують його у цілому світі, але чи можуть українці ХХІ століття сказати, що знають яким він був насправді, чи наповнилися вони його глибоким змістом і розумінням національної сутності і місця українців в історії і у сучасному світі? Шевченка як духовного світоча новітньої української нації, долею дарованої особистості, котра визначила силу і цінність української духовності, культури, критерії тих, хто почуває себе українцем та ідентифікує себе з нацією і її історією. Лизанчука (“Вірність родині й нації”, “Прометей України”, “Християнський гуманізм” та ін.) присвячений аргументованому розкриттю жовчного зла, безпросвітної лжі та пихи різномасних чорносотенців, котрі паплюжили учасників культурного процесу в Україні, авторитет та творчість Т Шевченка.