Теоретичні основи та історія розвитку зарубіжної конфліктології. Загальна характеристика засобів позитивного впливу на підлеглого, що перебуває у стані фрустрації. Структурний аналіз та рекомендації щодо практичного розв"язання конфліктних ситуацій.
Аннотация к работе
Це соціальний феномен, який проникає у всі сфери людського соціуму, тому його і почали вивчати фахівці різних галузей науки. Сама ж наука конфліктологія має інтегративний характер, вона збагачується життєвим досвідом і досягненнями усіх галузей науки, розвивається активністю думки, розмаїтістю вчинків, мудрістю сприймати проблеми та розвязувати їх. Перше теоретичне питання розкриває історію становлення та розвитку зарубіжної конфліктології через вивчення напрямків дослідження конфлікту за допомогою психології, соціології та політології.Основа виділення - міра виокремлення конфлікту з кола інших проблем, що розглядалися психологією. початок ХХ ст. Психологів цікавили або наслідки конфліктів, або певні з причин, що його спричинили, проте сам конфлікт як центральна ланка досліджень не розглядався. Конфлікти в суспільстві неминучі, оскільки людям притаманні соціальні інстинкти (страху, стадності, самоствердження), що передаються спадково. етологічний (К.Лоренц, Н.Тімберген). Проте метод опитування дозволяє скоріше виявити наміри субєкта, аніж його реальну поведінку в конфлікті. теорія та практика переговорного процесу (Д.Прюітт, Д.Рубін, Р.Фішер, У.Юрі). дослідники напрямку зосереджені на вирішенні двох проблем: визначення сукупності умов, що сприяють прийняттю конфліктуючими сторонами рішення розпочати переговори, та вивчення процесу переговорів, коли конфліктуючі сторони вже вирішили шукати спільні рішення. Боротьба за виживання, конфлікти між індивідами та групами сприяють рівновазі в суспільстві, забезпечують процес суспільного розвитку.Зарубіжна конфліктологія відрізняється від вітчизняної трьома обставинами: за кордоном перші спроби створити теорію конфлікту робилися в другій половині ХІХ ст.; в ній існує велика різноманітність підходів до розуміння конфлікту та пояснення конфліктності суспільства; це переважно прикладна наука. В історії вивчення конфлікту можна виділити два періоди: 1. Існували такі психологічні напрямки дослідження конфлікту: психоаналітичний (З.Фрейд, А.Адлер, К.Хорні, Е.Фромм), соціотропний (У.Мак-Дугалл, С.Сігеле та ін.), етологічний (К.Лоренц, Н.Тімберген), теорія групової динаміки (К.Левін, Д.Креч, Л.Ліндсей), фрустраційно-агресивний (Д.Доллард, Л.Берковітц, Н.Міллер), поведінковий (А.Басс, А.Бандура, Р.Сірс), соціометричний (Д.Морено, Е.Дженігс, С.Додд, Г.Гурвіч), інтеракціоністський (Д.Мід, Т.Шибутані, Д.Шпігель). Поряд із психологічними напрямками дослідження конфлікту розвивались соціологічні напрямки: соціал-дарвінізм (Г.Спенсер, У.Беджгот, У.Самнер, Л.Гумплович, Г.Ратценгофер, А.Смолл), марксистська теорія, функціональна теорія конфлікту (Г.Зімель), структурний функціоналізм (Т.Парсонс), теорія “позитивно-функціонального конфлікту” (Л. Разом з тим існує ряд інших політичних теорій дослідження конфлікту: теорія політичних груп (В.Парето, Г.Моска, Ж.Сорель, Ф.Оппенгеймер, А.Бентлі), теорія політичної стабільності (Дж.Блондел, Д.Істон, С.Ліпсет, Д.Сандерсом), етнополітичні теорії (М.Гектер, Т.Нейрн, Дж.
План
Зміст
Вступ 3
1. Розвиток зарубіжної конфліктології 4
2. Засоби позитивного впливу на підлеглого, що перебуває у стані фрустрації 10
3. Практичне завдання 13
Висновки 16
Список використаної літератури 18
Вывод
Опрацювавши визначені питання можна зробити ряд висновків.
Зарубіжна конфліктологія відрізняється від вітчизняної трьома обставинами: за кордоном перші спроби створити теорію конфлікту робилися в другій половині ХІХ ст.; в ній існує велика різноманітність підходів до розуміння конфлікту та пояснення конфліктності суспільства; це переважно прикладна наука.
В історії вивчення конфлікту можна виділити два періоди: 1. Початок ХХ ст. - 50-ті рр. Існували такі психологічні напрямки дослідження конфлікту: психоаналітичний (З.Фрейд, А.Адлер, К.Хорні, Е.Фромм), соціотропний (У.Мак-Дугалл, С.Сігеле та ін.), етологічний (К.Лоренц, Н.Тімберген), теорія групової динаміки (К.Левін, Д.Креч, Л.Ліндсей), фрустраційно-агресивний (Д.Доллард, Л.Берковітц, Н.Міллер), поведінковий (А.Басс, А.Бандура, Р.Сірс), соціометричний (Д.Морено, Е.Дженігс, С.Додд, Г.Гурвіч), інтеракціоністський (Д.Мід, Т.Шибутані, Д.Шпігель).
2. Кінець 50-х рр. - нинішній час. Психологічні напрямки дослідження конфлікту: теоретико-ігровий (М.Дойч), теорія організаційних систем (Р.Блейк, Дж.Моутон), теорія та практика переговорного процесу (Д.Прюітт, Д.Рубін, Р.Фішер, У.Юрі).
Поряд із психологічними напрямками дослідження конфлікту розвивались соціологічні напрямки: соціал-дарвінізм (Г.Спенсер, У.Беджгот, У.Самнер, Л.Гумплович, Г.Ратценгофер, А.Смолл), марксистська теорія, функціональна теорія конфлікту (Г.Зімель), структурний функціоналізм (Т.Парсонс), теорія “позитивно-функціонального конфлікту” (Л. Козер), “конфліктна модель суспільства” (Р.Дарендорф), загальна теорія конфлікту (К. Боулдінг).
Часто три останні соціологічні теорії називають політичними. Разом з тим існує ряд інших політичних теорій дослідження конфлікту: теорія політичних груп (В.Парето, Г.Моска, Ж.Сорель, Ф.Оппенгеймер, А.Бентлі), теорія політичної стабільності (Дж.Блондел, Д.Істон, С.Ліпсет, Д.Сандерсом), етнополітичні теорії (М.Гектер, Т.Нейрн, Дж. Ротшильд).
Фрустрація - стан, викликаний наявністю сильної мотивованості для досягнення мети (задоволення потреб) та подолання перешкод на шляху до мети.
В процесі фрустрації людина може виявляти ряд реакцій: агресивні ( шукає винного та зриває на ньому свою злість: екстрапунітивні - винен хтось інший, інтрапунітивні - винна сама особа) та неагресивні (реакції втечі, виправдання, фіксації, регресії, придушення).
Фрустрація постійно наявна в людині, вона глибоко загнана всередину (в людину) і може за певних сприятливих умов вийти назовні у формі агресії, що може призвести до конфлікту. Аби виключити такі умови слід використовувати засоби позитивного впливу на підлеглого, що перебуває у стані фрустрації.
Серед найбільш відомих прийомів можна виділити: ізометричні вправи (чергування напруги і розслаблення окремих груп мязів в рівномірному ритмі);
аутогенне тренування (самонавіювання);
розслаблення мязів (почергова короткочасна напруга і наступне розслаблення окремих мязів верхньої частини тулуба).
Комунікація не повинна розглядатися як “вулиця з одностороннім рухом”. Те, що ми говоримо, як ми говоримо, визначає успіх в досягненні поставленої мети.
Список литературы
1. Дуткевич Т. В. Конфліктологія з основами управління: Навчальний посібник. - К.: ЦНЛ, 2005. - 456 с.
2. Інмуратов А. Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів .- К.: ЦНЛ, 1996. - 190 с.
3. Конфліктологія: Навчальний посібник /За заг. ред. В. М. Петюха. - К.: КНЕУ, 2005. - 315 с.
4. Конфліктологія: Підручник для студентів ВНЗ юрид. спец. /За ред. проф. Герасіної Л. М. і Панова М. І. - Х.: Право, 2002. - 256 с.
5. Пірен М. І. Конфліктологія: Підручник. - К.: МАУП, 2003. - 360 с.
6. Примуш М. В. Конфліктологія: Навчальний посібник. - К.: ВД "Професіонал", 2006. - 288 с.
7. Русинка І. І. Конфліктологія. Психотехнології запобігання і управління конфліктами. Навчальний посібник. - К.: ЦНЛ, 2007. - 332 с.