Письменницька спадщина й діяльність Кирила Транквіліона Ставровецького. Життєписні данні про Кирила Ставровецького. Ставлення українського духовенства та москвичів до книжки "Учительного Євангелія". Значення Кирила Ставровецького як проповідника.
Аннотация к работе
Реферат на тему: «Шлях життя і творчості Кирила Мефодія-Ставровецького»В передмові до книжки між іншим він виправдується перед читачем з того, що вжив у книжці подвійної мови (модернізую правопис): „Відай і то, ласкавий чителнику, для чого покладалося в тій книзі простий язик і словенський, а не все попросту. Невдоволення українського духовенства з Кирилового „Дзеркала“ мало де в наслідку, що коли він зібрався надрукувати збірник своїх проповідей на неділі, свята й окремі нагоди, всіх 109, так зване „Учительне Євангеліє“, що вийшло в Рахманові 1619 р., сам намір його викликав докори, обмови й насмішки, його почали зачисляти до єретиків і хотіли навіть виключити з громади віруючих. Мотиви свого діла подав автор у передмові до читача, де, зазначивши, що Христова винниця завжди потребує пильних і працьовитих робітників, він сам став до праці в одинадцятій годині й побачив, що вона багато праці потребує для очищення свого, бо заросла диким галуззям, під яким повзає гаддя, ждуть на жир хитрі лиси, а дикі осли поламали зелений виноград, через те „доброродниї грона сладість свою сховали, тілко квасниї і терпкиї пародки“ лишилися в кутку частини автора. Вороже ставлення до „Учительного Євангелія“ Кирила посилювало ще те, що його зміст перебував в органічнім звязку з „Дзеркалом богословя“, й-справа дійшла до того, що собор української ієрархії на чолі з Йовом Борецьким осудив книжку Кирила, постановивши: „тих книжок новонаписаних Кирилового “Учительного Євангелія” нікому з православних і побожних християн в церквах і домах не держати, ні читати, ні купувати, а хто зачне, незважаючи на соборний приказ, ті книги в церквах або в домах або читати, або купувати, такі хай будуть прокляті”. Московські критики вийшли з засади, що проповідник не сміє відступати від „божих писань“, не тільки щодо думок, але й букв і знаків розділу, брали за єресі не тільки парафрази поодиноких місць із Біблії й творів отців, невірний розклад євангельських подій, заміну одного слова іншим синонімним, помилки проти прийнятої богословської термінології, топографії й історії, недокладність вислову, живу й популярну діалогічну форму проповідей, але навіть використання протинка не на своїм місці й граматичні помилки; тому й не дивно, що так „зрецензували“ книжку Кирила, що цар Михайло й патріарх Філарет звеліли зібрати примірники (60) книжки та спалити їх, „аби ця єресь і колотнеча в світі не була“.