Написання щорічних збірок рецензій на нові роботи художників у другій половині ХІХ століття у Франції. Інтермедіальність як закономірна властивість мистецтва у критиці Бодлера. Критика штучного наслідування класицизму і романтизму у "Салоні 1859 року".
Аннотация к работе
ШАРЛЬ БОДЛЕР І ЕЖЕН ДЕЛАКРУА: СТАНОВЛЕННЯ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОЇ КРИТИКИВін зокрема подає такі ознаки тогочасної критики: зображення мислиться як окремий предмет (наприклад, картина) і є міметичним (тобто зображує «природу» і має бути «природним»); зображення є «приборканим» і спирається на традицію попередників; у картини є конкретний автор (який ставить на зображенні свій підпис); зображення має бути «красивим», тобто подобатися публіці (котра спирається в своїх судженнях на загальні для всіх академічні естетичні критерії),оскільки зображення реалізовується тільки через «погляд», який його «розглядає» [7, с. Це припущення розглянемо на прикладі критичних статей Шарля Бодлера про Ежена Делакруа («Салони» 1845, 1846 і 1859 років, «Всесвітня виставка» 1855 року, «Творчість і життя Ежена Делакруа» 1863 року, «Художник і сучасне життя» 1863 року). У «Салоні 1845 року» Шарль Бодлер виголошує «героїзм сучасного життя» та стверджує, що висловити його «поетичність» можна тільки за допомогою кольору та малюнку [1, с. У «Салоні 1845 року» Шарль Бодлер висловлює думку про відсутність прямої аналогії між живописом і літературою: «Живопис не схожий на поезію, так само поезія не схожа на живопис: вона може тільки викликати думки про живопис проти волі художника» [1, с. А про полотно «Султан Марокко в оточенні охорони та офіцерів» Бодлер пише як про «науку гармонії» та «музичне кокетство»: з музикою в цьому випадку порівнюється гармонія кольорів на картині [1, с.