Проблеми культури й свідомості у Середньовіччі. Ставлення середньовічної людини до себе, світу й собі подібних. Ментальні установки окремих прошарків середньовічного суспільства (купця, лицаря, селянина, городянина). Специфіка середньовічної ментальності.
Аннотация к работе
ВДНЗ Ужгородський національний університет Історичний факультет Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків Реферат з курсу Актуальні проблеми давньої та середньовічної історії (проблеми давньої історії) на тему: СЕРЕДНОВІЧНА МЕНТАЛЬНІСТЬ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ Виконала студентка V курсу денного відділення освітньо-кваліфікаційний рівень - “магістр” Кичак О.Ю. Викладач: доц. Алешкевич Я.А. Ужгород - 2010 Зміст Вступ Як ставилася середньовічна людина до світу, до себе й собі подібних?. Основні ментальні установки окремих прошарків середньовічного суспільства (купця, лицаря, селянина та городянина) Специфіка середньовічної ментальності Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність теми дослідження. Середні віки є важливою епохою в історії культурного розвитку людства. Ще донедавна існував зовсім інший, уже засуджений та відкинутий наукою погляд на Середньовіччя як на епоху невігластва, ретроградства і пригнічування думки. У цьому сенсі є актуальними слова відомого історика Л. Ранке про те, що люди ХІХ ст., що звернулися до ретельного вивчення Середньовіччя, відкрили у ньому не один із кращих коренів своєї власної природи. Ми глибоко переконані у тому, - продовжує він, - що сучасний нам світ не може бути зрозумілим без дослідження тих часів. Так, у сучасних умовах, коли неабияк зросло значення християнської релігії, з’являються думки про те, що, фактично, будь-яка моральна проблема сучасності великою мірою може бути вирішена за допомогою віри в Бога як покладену ззовні верховну інстанцію. Характерні риси та специфіка народної культури Середньовіччя знайшли особливо вдале концептуальне оформлення у працях російських вчених М. Бахтіна, А. Гуревича та зарубіжних - Ж. Туссера і Дж. Делюмо (Франція). Іванова (Росія), М. Блока, Ж. Дюбі, Ж. Ле Гоффа (Франція). Найяскравіше зазначений підхід виявився в роботах французьких істориків, насамперед - представників одного з напрямів, що склався на основі колишньої школи Анналів (мова йде про напрям, представлений Ж. Ле Гоффом). В Англії - це вчені, які групуються навколо журналу Past and Present, в Німеччині - прихильники вивчення Історії повсякденності, в Австрії - історики матеріальної культури і повсякденного побуту (течія, очолювана австрійським центром по вивченню повсякденної історії в Кремсі), в Італії - дослідники так званої мікроісторії, які концентруються навколо журналу Quoderni Storici, тощо. (Натовпи голодних і пригноблених легко виходили на вулиці й громили все, що траплялося на їхньому шляху (А.Я. Гуревич). Значною мірою вони нагніталися всілякими темними проповідниками, які справді керували народом. тримали натовп у своїх руках, вселяючи в нього то страх, то надію, примушуючи його плакати, співати, коритися чи бунтувати (Ж. Делюмо).