Ознайомлення з історією розвитку арабо-мусульманської цивілізації. Дослідження основи ісламського віровчення. Характеристика особливостей китайського образотворчого мистецтва. Вивчення класичного (брахмано-буддійського) періоду індійської філософії.
Аннотация к работе
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ НА СХОДІУ середні віки значного розквіту набула культура створена арабами та іншими народами Близького та Серед нього Сходу, Північної Африки та Південно-західної Європи. Засвоївши культурні здобутки завойованих народів, а також досягнення давньогрецької, елліністично-римської, іранської, індійської, китайської та інших культур, араби створили власну високорозвинену цивілізацію. Одна з найпоширеніших монотеїстичних релігій виникла в Аравії, вона проголосила, що основний обовязок мусульманина - віддати себе Богові, що означає повірити в Єдиного Боги і добровільно виконувати його волю, яка е найправеднішою настановою для людини. Для нагадування людям про те, що він один, Бог послав пророків: євреям - Мойсея, потім - Ісуса Христа, арабам - Мухаммеда. Не менш важливим чинником поширення ісламської культури була арабізація - розселення арабських племен на захоплених територіях, знищення там чоловіків і поповнення гаремів місцевими жінками.У середні віки - період значних досягнень у науці та мистецтві Китаю - духовне життя китайського суспільства протікало під впливом дзен-будизму, який виник у Китаї в VI ст. від зближення буддизму з даосизмом (найбільшого поширення набув у Японії, куди прийшов у ХПІ ст., де і став своєрідною філософією життя). Філософську основу дзен-буддизму становить уявлення про єдину сутність Будди та всіх істот, а також про дао ("шлях") як природний закон життя та закономірний шлях речей. Учень має сам осягнути себе і знайти своє місце у духовному світі, наставник допомагає йому лише парадоксальними притчами і коанами (запитання-загадки). Дзен-буддизм вимагає релігійно-містичного розчинення індивідуальної свідомості у безособистісному, океаноподібному Абсолюті, а через відчуття злиття зі світом викликає байдужість до смерті. Тим-то дзен-буддизм прижився в Японії, адже відповідав духовним потребам самураїв, які постійно мали справу зі смертю (у звязку з постійними міжусобицями і готовністю до самогубства), а також завдяки твердженням, що самурай може досягти просвітлення швидше, ніж ченець, а воїнське мистецтво - більш прямий і швидкий шлях до досконалості, ніж традиційна практика.Вона увібрала світоглядні принципи брахманізму, буддизму та індуїзму. У брахманізмі лейтмотивом була ідея нескінченного колообігу речей: це, передусім, світовий закон невмолимої зумовленості посмертної долі людини її поведінкою у житті. Людина, яка вивчає Веди і шанує брахманів, відмовилася від злоби і ненависті, приборкала заздрість і лінощі, може розраховувати на високе становище у суспільстві за нового відродження. Індуїзм та буддизм багато в чому споріднені, хоча і мають певні відмінності (буддизм - космополітичний, індуїзм - глибоко національний, буддизм не захищає кастового ладу, на відміну від індуїзму, вони по-різному розуміють цінність насолод тощо), а їх світоглядна основа є однаковою: це уявлення про Абсолютний дух, завдяки якому у всесвіті підтримується порядок, панує закономірний звязок явищ і зміна подій витримує ритм. Як буддизм, так і індуїзм орієнтують людину на спасіння від сансари (нових народжень) і на ненасильницький опір та пасивність, незавдавання шкоди живому.