Взаємодія імператива та граматичних категорій модальності і часу, специфіка передачі семантики реальності/ірреальності складниками категорії способу. Парадигма дієслова наказового способу з урахуванням функціонально-семантичної своєрідності імператива.
Аннотация к работе
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТЗахист відбудеться “22” червня 2006 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.07 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, Чернівці, вул. Семантико-граматична своєрідність імператива - здатність формувати особливий тип речення, непоширеність імперативних речень, особливе інтонаційне оформлення висловлень з імперативом, уживання імператива, спричинене емоційністю та експресивністю мовлення, - свідчать, що для його всебічного вивчення необхідний комплексний багатоаспектний підхід. Такий підхід із урахуванням функціонального призначення мовної одиниці сучасні мовознавці почали застосовувати і до вивчення імператива, побудови парадигми дієслівних форм наказового способу, аналізу семантико-синтаксичної своєрідності імператива при утворенні синтаксичної конструкції на основі дієслова-предиката наказового способу. Внаслідок зосередження уваги на описі власне імперативного вживання дієслівних форм наказового способу, а передусім його транспозиційних виявів, у мовознавців виникли сумніви щодо притаманності цим формам особової ознаки, а згодом й належності імперативних форм до категорії способу. Модальность” та “Типология императивных конструкций”, присвячені, зокрема, аналізові виявів імператива на тлі проблеми модальності та функціонально-комунікативної характеристики типів категорії способу, класифікації імперативних конструкцій; активно розробляють проблеми наказового способу Л.Бірюлін, І.Долиніна, О.Ізотов та інші), а також мовознавці західнословянських країн (семантику імператива проаналізовано в низці публікацій Вл.Грабє; особливостям побудови конструкцій з імперативом присвячено дослідження Я.Свободової; функціонально-семантичне поле імперативності польської та російської мов досліджувала І.Лучків).За їх переконанням, імперативна парадигма може включати лише ті форми, у яких чітко виражена апеляційність, а саме другоособові форми однини та множини, а також першоособову форму множини, оскільки волевиявлення, передане нею, стосується саме адресата мовлення, а не адресанта, який братиме чи не братиме участі у спільній дії, до якої спонукає свого співрозмовника. Сема ‘спонукання’ вказує на мету вживання імперативного речення - внесення змін у позамовну ситуацію через спонукання адресата мовлення до дії, яка адресантові мовлення видається необхідною чи можливою за умов, що склалися на момент комунікації. Сему ‘бажаності’ вважаємо непостійною у складі семантики імператива: імператив не завжди передає бажану для мовця дію, ним адресант може давати дозвіл на виконання дії, яка не входить у коло бажаних для нього. У такому разі імператив входить до семантико-граматичної категорії модальності, а власне до її підкатегорії - модальності волевиявлення, якою мовець передає свій вольовий вплив на адресата мовлення (у випадку з адресованим волевиявленням), повідомляє про власний намір змінити навколишню реальність або висловлює бажання, через втілення якого світ набув би тієї ознаки (якості), яка необхідна мовцеві в цей момент. Якщо умовним способом передають гіпотетичну реальність, яку мовці мислять як таку, що може відбутися / не відбутися в дійсності залежно від певних умов, то наказовий спосіб передає насамперед апеляційне спонукання до дії, яка відбудеться / не відбудеться залежно від реакції на волевиявлення адресата.